Меню
  • ДМА

У розвитку вітчизняної хірургії та медичної освіти, підготовці хірургічних кадрів в Україні велика роль належала відомому хірургу Якову Йосиповичу Гальперну.

Народився Яків Йосипович 1 січня 1876 року у м. Вільно у родині службовця. Після закінчення гімназії з золотою медаллю у 1894 р. вступив до медичного факультету Київського університету. Ще в студентські роки його улюбленим предметом була хірургія, якій він присвятив усе життя. Після закінчення навчання у 1899 р. Я. Й. Гальперн направляється для лікарської роботи у м. Смілу Київської губернії (зараз Черкаської області), що на той час вважалась «хірургічною Меккою» і де працював талановитий хірург Б. С. Козловський. Невздовзі Я. Й. Гальперн поїхав у Петербург в Обухівську лікарню, хірургічним відділенням якої завідував відомий хірург Р. Р. Вреден.

З початком російсько-японської війни Я. Й. Гальперн працював лікарем у саперному батальйоні на Далекому Сході. У 1906 р. він повертається на колишнє місце роботи, потім переїжджає до Смоленська, де працює під керівництвом проф. С. І. Спасокукоцького спочатку екстерном, а потім асистентом у губернській лікарні.

У 1897 р. Я. Й. Гальперн переїхав на самостійну роботу у Тверську губернську земську лікарню, в якій завідував хірургічним відділенням протягом 15 років і де розпочав наукову діяльність. Його робота «Про спрощений спосіб очистки шкіри рук і операційного поля» була надрукована у 1909 р. в журналі «Хірургія».

У 1910 р. Я. Й. Гальперн успішно захищає дисертацію «Про виразку шлунку і віддалені результати її оперативного лікування», консультантом якої був С. І. Спасокукоцький.

У виданій монографії про виразкову хворобу шлунку і низці інших робіт, зокрема «Про розходження черевної рани з випаданням нутрощів» він виклав етіологію, ускладнення та можливу профілактику цього виду патології. У 1912 р. Я. Й. Гальперн виступив на з’їзді російських хірургів з науковою доповіддю «До питання про пластику стравоходу».

З 1914 до 1917 р. знаходився на військовій службі в армії, а потім повернувся на колишнє місце роботи. Тут у Твері у нього народилась думка про створення спеціального хірургічного журналу. В 1921 р. після довгих зусиль було видано перший номер журналу «Новий хірургічний архів», беззмінним редактором якого Яків Йосипович був багато років.

В 1922 р. Я. Й. Гальперн очолив кафедру шпитальної хірургії в Катеринославському медичному інституті. Тут почався новий період його творчої діяльності. Яків Йосипович був талановитим педагогом. Його лекції, глибокі за змістом, блискучі за формою завжди відображали найбільш сучасні досягнення науки. Наукова діяльність в ці роки була присвячена актуальним проблемам хірургії. В ній можна простежити три найважливіших напрями:

  • роботи з хірургії шлунку та стравоходу;
  • з проблем переливання крові ;
  • праці публіцистичного характеру.

В роботах з хірургії шлунку найбільша увага приділялася виразковій хворобі шлунку та 12-палої кишки, виробленню правильних показань до оперативного втручання, ускладненням та рецидивам при цьому захворюванні. В науковій програмній доповіді на XXIV Всесоюзному з’їзді хірургів у 1938 році проф. Гальперн показав, що значна частка хвороб оперованого шлунку випливає з неправильних показань до операції і технічних похибок при її виконанні. Він підкреслив, що операція – тільки одна ланка у ланцюжку лікувальних заходів. Щоб запобігти рецидивам, необхідним є також старанний післяопераційний режим.

Важливе значення мали і його роботи щодо створення штучного стравоходу. Ще у 1912 р. він запропонував створити штучний стравохід зі стінки шлунку. Надалі, приєднавшись до послідовників створення стравоходу зі шкіри, він змінив операцію Бірхера і запропонував використовувати для цих цілей сальник на ніжці, підводячи його під нижній кінець шкіряної трубки за допомогою швів.

Розробляючи проблему переливання крові, Я. Й. Гальперн особливу увагу приділяв переливанню гетерогенної крові, вивчав реакцію Вассермана у консервованій крові; вважав її вкрай необхідною для запобігання зараження сифілісом.

Поступово розширювалося коло наукової роботи на кафедрах Катеринославського медичного інституту. Це стало підставою для видання у 1922 р. в Катеринославі журналу «Новий хірургічний архів» під редакцією Я. Й. Гальперна та С. П. Федорова. Журнал став дуже популярним серед вчених і видавався регулярно до початку Другої світової війни. З 1946 р. він став видаватися у Києві під назвою «Клінічна хірургія».

З 1923 до 1925 року професор Гальперн був деканом лікувального факультету, а з 1925 до 1926 рр. проректором з наукової роботи закладу вищої освіти, очолював секцію Єдиного наукового медичного товариства.

Особливий інтерес представляли публіцистичні роботи вченого «Між читачем і письменником», «Про рецензії та рецензентів» та інші. В його статтях підіймалися актуальні проблеми хірургії, наводилися дані про вітчизняний та зарубіжний досвід, про методи вирішення багатьох важливих проблем практичної хірургії.

Я. Й. Гальперн був головою багатьох Всеукраїнських, заступником голови Всесоюзних з’їздів хірургів. На ХХІV Всесоюзному з’їзді хірургів він був обраний головою Всесоюзної асоціації хірургів, почесним членом Московського, Петербурзького, Саратовського, Харківського, Іванівського, Бакинського та інших хірургічних товариств.

У 1936 р. Я. Й. Гальперну було присвоєно звання заслуженого діяча науки. Його обирали депутатом міської та обласної Рад депутатів трудящих.

Я. Й. Гальперн залишив багату наукову спадщину: ним опубліковано понад 90 наукових робіт, під його керівництвом виконано три докторських та п’ять кандидатських дисертацій. Учнями Я. Й. Гальперна були такі відомі вчені, як професори Б. Г. Векслер, М. Т. Фрідман, Н. І. Гарбер.

Помер Я. Й. Гальперн 22 грудня 1941 р. у Кисловодську після довгої та тяжкої хвороби.

Творчу спадщину вченого дбайливо зберегли його учні і залишили про нього чудові спогади. До наших часів не втратило значущості видання «Врач и его призвания» Єрвіна Ліка, переклад якого з німецької мови проведений за редакцією Я. Й. Гальперна. Воно користувалося надзвичайним попитом в Німеччині, пройшло велику кількість перевидань і останнє проведено за ініціативою академіка НАМН України Г. В. Дзяка у 2006 році.