Меню
  • Увага
  • ДМА

 

Від Олексіївського шпиталю до корпусу гуманітарних наук

 

Музей історії І. І. Крижановської розпочинає серію розповідей про будівлі та навчальні корпуси нашого університету. Розпочнемо саме з навчальних корпусів. На сьогодні їх сім, а 100 років тому з лютого 1917 р. першою будівлею і штаб – квартирою медичного відділення Катеринославських Вищих жіночих курсів, які стояли у витоках нашого вишу, став будинок по вулиці Севастопольській, 17.

 

Цікаво, чому він увійшов в історію як Олексіївський шпиталь? Звернемося до історичних хронік. Історія будинку починається з 1914 року, власне, коли його було зведено за проєктом Катеринославського архітектора Олександра Красносельського на гроші численних пожертвувань громадськості губернії. Проєктувався і будувався він як притулок для дітей-сиріт на честь царевича Олексія – сина Миколи II. Але планам на будівлю не судилося здійснитися. Почалася Перша світова війна, і приміщення стало використовуватися як лазарет для поранених бійців – так званий Олексіївський шпиталь. Хоча шпиталем цей заклад називати не зовсім правильно, правильніше – лазарет, бо лазарет відрізняється від шпиталю тим, що в ньому не проводять довге складне спеціалізоване лікування.

У 1917 році ця будівля стало власністю Вищих жіночих курсів, для яких вкрай необхідно було приміщення для занять. З 1920 року вона залишалась за медичною академією як самостійним вишем. Цікаво, що влітку 1918 р. міська Дума прийняла рішення, крім цієї будівлі і земельної ділянки по Севастопольській вулиці, ще додатково і безкоштовно виділити таку кількість міської землі, яка потрібна буде для зведення нових будівель. Саме на цій землі – колишній садибі Сімферопольського полку – і розміщується студентське містечко: величний морфологічний корпус, корпус соціально-гуманітарних наук, а також спортивний комплекс, плавальний басейн, віварій, студентські гуртожитки та їдальня.

У 1920 році колишній Олексіївський шпиталь – все ще єдина і головна будівля ДДМУ. Як же проходило в ньому життя і навчання у той час?

Життя вирувало. Студенти навчалися у декілька змін: із самого ранку до вечора. На першому поверсі будівлі кімнати були наданні під житло приїжджим викладачам з Москви, Одеси, інших міст. Навчальні класи розміщувались на другому поверсі, і нумерація аудиторій йшла з другого поверху на перший. У підвальних приміщеннях знаходились лабораторії кафедр нормальної анатомії, фізіології, хімії, інших теоретичних дисциплін.

Жилося нелегко, бо у місті відчувалися наслідки громадянської війни, голоду, лютували тиф та інші інфекційні хвороби. Перший ректор академії професор гістології Володимир Порфирович Карпов, аналізуючи обставини тих часів, писав у «Катеринославському медичному журналі» за 1923 рік:

«Всем нам памятны 20 и 21 годы – годы тяжелых материальных лишений. Жалование выплачивалось нерегулярно, паек добывался с большими усилиями, в урезанном виде. Полное отсутствие топлива заставляло прекращать занятия с наступлением холодов. В довершение бедствия сильный град летом 1920 года выбил все стекла в здании Алексеевского госпиталя, а отсутствие стекол не позволяло произвести ремонт в течение года».

Студенти пригадують, що велике бажання навчатися і пошвидше стати лікарями не зупиняло їх навіть у холоди: кожний по черзі приносив із собою дрова. Посеред аудиторії стояла пічка-буржуйка. Її розпалювали і, коли повітря прогрівалося, розпочиналися лекції.

У 1922 році інституту була передана будівля колишньої першої класичної гімназії на Жовтневій (нині Соборній) площі, куди була переведена адміністративно-господарча частина, згодом деякі кафедри теорії і бібліотека. А будівля Олексіївського шпиталю влітку цього ж року піддалася ґрунтовному ремонту – внутрішньому та зовнішньому.

По мірі відбудови морфологічного корпусу в нього поступово переселялися кафедри нормальної анатомії, гістології, медичної біології. А тим, що залишалися в Олексіївському шпиталі, ставало просторніше і зручніше існувати. З 1924 року в корпусі розміщується щойно утворена кафедра соціально-економічних наук, згодом кафедри діалектичного та історичного матеріалізму, історії КПРС. Так починалася історія будівлі як корпусу гуманітарних дисциплін. Під час Другої світової війни Дніпро був окупований німецькими загарбниками. ДМІ перебував в евакуації спочатку у Ставрополі, а потім у Ташкенті та Фергані. Олексіївський шпиталь приймав у своїх стінах створений Дніпропетровський український державний університет. До його складу, окрім ДДУ, влилися медичний і транспортний інститути. Заняття у ньому відбувалися до грудня 1942 року, потім університет було закрито, а приміщення Олексіївського шпиталю перетворили на гараж і конюшню окупантів.

Під час війни, на відміну від морфологічного корпусу, Олексіївський шпиталь вцілів. У 1946 його було відремонтовано. Тут знову облаштувалися кафедри нормальної анатомії, біології, неорганічної хімії, фізики, оперативної хірургії. Після війни певний час корпус залишався основною навчальною та адміністративною базою вишу. Студенти перших післявоєнних літ згадували про непрості роки навчання:

«…. будівля не опалювалася, в холоди у чорнильницях замерзали чорнила. Особливо важко було займатися аналітичною хімією. Пробірки з розчинами підігрівалися на керосинових пальниках, в колбах замерзала вода. В коридорі горіла лише одна лампочка, під нею на столі лежали анатомічні препарати і навкруги стояли студенти з книгами в руках».

Але лихі часи минають. У 1965 році морфологічний корпус був заново відбудований і теоретичні кафедри заселилися в нього. Будівля Олексіївського шпиталю знов стала корпусом суспільних наук.

З 1993 року частину приміщень займає медичний ліцей «Дніпро». Це школа нового типу, головна мета якої - довузівська підготовка обдарованих школярів 9-11 класів Дніпропетровської області в системі безперервної медичної освіти. Доречно пригадати, що велика роль в створенні ліцею належить Людмилі Василівні Новицькій-Усенко – члену-кореспонденту НАН і АМН України, ректору ДМА з 1981-1996 рр.

20 травня 2014 року на стіні будівлі навчального корпусу №4 була урочисто відкрита меморіальна дошка Івану Васильовичу Лешко-Попелю. Стіна виходить на вулицю, названу на честь відомого катеринославського лікаря-гуманіста, який самовіддано лікував людей з бідних верств населення. Його ім’я носить одна із сучасних аудиторій навчального корпусу. 

Сьогодні старовинна будівля – це навчальний корпус №4 Дніпровського медичного університету, у якому знаходиться центр гуманітарної підготовки студентів – кафедра гуманітарних наук. Для людської цивілізації повіки залишатимуться актуальними проблеми, пов’язані зі створенням необхідних людині світоглядних орієнтирів, з розумінням людиною свого історичного призначення у розвитку суспільства, з відповідальністю за власну діяльність, з духовністю і способом ставлення до світу. Провідна роль в осмисленні цих питань належить наукам, що викладаються на кафедрі гуманітарних наук, серед яких: філософія, історія України та української культури, основи біоетики та біобезпеки, деонтологія, релігієзнавство, політологія, соціологія, медична субкультура тощо. Вивчення цих дисциплін сприяє всебічному розвитку студентів-медиків, їхньому духовному зростанню, формування патріотичної та гуманістичної життєвої позиції.

Понад столітня історія будівлі, якій доля накреслила служити медицині, продовжується. За ініціативи ректора ДДМУ, члена-кореспондента НАМН, професора Т.О. Перцевої навчальний корпус капітально відремонтовано: замінені на нові вікна, перекрито дах будівлі. Корпус прикрашає студентське містечко на вулиці Севастопольській, 17. І не лише сучасним гарним виглядом, але і своєю історичною цінністю.