У день народження рідної медичної академії на урочистому засіданні вченої ради честь виступити з актовою промовою вп’яте була надана одній з найвидатніших її вчених - члену-кореспонденту НАН і НАМН України, заслуженому діячу науки УРСР, лауреату державної премії України та премії уряду РФ, доктору медичних наук, професору Людмилі Василівні Новицькій-Усенко з темою «Наука як покликання та професія. Мій шлях».
Багато шанованих гостей, серед яких ректор медичної академії проф.Т.О.Перцева, Владика Іриней, головний лікар лікарні ім.І.Мечникова проф. С.А.Риженко, президент Асоціації анестезіологів України проф. С.О.Дубров та ціла плеяда учнів, ті, що вже мають власні наукові школи, і ті, хто тільки починає свій професійний шлях, зібрались аби привітати улюбленого вчителя.
У своїй надзвичайно палкій, щиросердній, сповненій любові та пристрасті промові Людмила Василівна вимальовує яскравий портрет справжньої людини-науки, ґрунтуючись на поглядах Ейнштейна, Вебера, Павлова та інших філософів.
«Лідером в науці, як випливає з численних публікацій, може бути тільки творча особистість з особливим типом мислення, здатним продукувати ідеї, знаходити нові шляхи вирішення проблем, яка вміє бачити подальші перспективи і має здатністьі до організації колективної творчої праці зі створенням для цього відповідних умов, коли кожен член колективу працює з ентузіазмом, відчуваючи себе не тільки виконавцем, але і творцем», - сказала Людмила Василівна.
Свої ж перші наукові кроки Людмила Василівна розпочала з молодших курсів, спочатку у фундаментальних науках, а потім захопилась хірургічним напрямом. Ще в студентські роки вона отримала високу відзнаку за свою наукову роботу - грамоту від Міністерства освіти УРСР. І це був лише початок, міцний фундамент.
Смілива, рішуча, відкрита до нового, саме такою починає свій професійний шлях Людмила Василівна. Це підтверджує вибір нею зовсім нової спеціальності, що того часу тільки-но з’явилась на теренах нашої Батьківщини. Людмила Василівна стає першим лікарем-наркотизатором.
Як тепло, душевно, натхненно, з глибокою пошаною згадує вона своїх вчителів: проф. Т.Є.Гнилорибова, проф. Д.О.Василенка, доц. Л.П.Чепкого, проф. Ф.А.Любіна, проф. І.І. Крижанівську. Саме вони сприяли становленню Людмили Василівни як вченого, лікаря, анестезіолога. Вона з гордістю продовжує справу вчителів і очолює кафедру. Дуже відповідально підходить і до цієї роботи.
«Поряд з організацією навчального процесу, належного рівня матеріальної бази, лікувальної та виховної роботи, необхідно було сформувати власний науковий напрям» , - зауважує Людмила Василівна.
Вона завжди тримає руку на пульсі. Тому науковий напрям формувався з викликів та потреб практичної медицини. Це вивчення механізмів адаптації гомеостазу до різних критичних станів в умовах анестезіологічного забезпечення та інтенсивної терапії, впливу сорбентів на організм, участь у експериментальних та клінічних дослідженнях, першого і до сьогодні єдиного препарату з газотранспортною функцією – перфторану, вивчення когнітивного здоров’я людини в умовах бойової, мирної травми, в залежності від анестезіологічного забезпечення, вікових особливостей та пошуки варіантів профілактики та корекції цих порушень. А результати наукових досліджень вражають. Вони були представлені Людмилою Василівною та її учнями на конгресах та конференціях різного рівня, в тому числі і міжнародних. Опубліковані нею самостійно або в співавторстві понад 600 наукових робіт, що включають 33 монографії, в 16 з яких відображені результати наукових досліджень; в 17 посібниках, довідниках, підручниках і навчальних посібниках; в 23 патентах і авторських свідоцтвах; в 30 методичних рекомендаціях. Під її керівництвом виконано і захищено 7 докторських і 52 кандидатських дисертації.
Завдяки такому потужному розвитку сформувалась Дніпропетровська наукова школа анестезіологів, проф. О.М.Клигуненко, проф.Ю.Ю.Кобеляцький, проф. Л.О. Мальцева, проф.В.І.Снісар продовжують велику справу вчителя.
Окремої уваги заслуговує прагнення розвивати молодь.
«Завжди надавала і надаю важливе значення залученню в професію талановитої молоді, намагалась не тільки помітити такий талант, а й підтримати його, надати йому впевненість у своїх силах в умовах активної роботи в студентському науковому гуртку. Тому запроваджено в 1994 році 2 щорічні особисті премії: для учнів медичного ліцею за активну участь в роботі МАН і для студентів та молодих вчених за кращу роботу з невідкладних станів» - відзначила Людмила Василівна.
Розмірковуючи про розвиток науковця і про етапи його становлення, особливу увагу звертає професор на осмислення своєї діяльності і крізь призму науки вчить нас відчути духовність. Пізнати незримий світ душі.
Наводить слова Ф. М. Достоєвського: «Все життя людини, особисте і суспільне, стоїть на вірі в безсмертя душі. Це найвища ідея, без якої ні людина, ні народ не можуть існувати», акцентуючи, що саме до такого усвідомлення привів її професійний і життєвий шлях.
Окремі моменти життя увійшли до відеосюжету під пісню Френка Сінатра «Мій шлях», котрий став зворушливим завершенням актової промови.
Оплески… Хтось втирає сльози, хтось осмислює свій життєвий шлях, хтось надихається на нові звершення. Цю мить неможливо описати словами, кожен, аплодуючи, відчував захопленість, геніальність та красу душі людини з великої літери професора Людмили Василівни Новицької-Усенко - прекрасного педагога, вихователя, талановитого управлінця, видатного лікаря, легенди української анестезіології.
З найщирішими привітаннями виступили Владика Іриней, головний лікар лікарні ім.І.Мечникова проф. С.А. Риженко, проф. Я.С.Березницький, проф. С.О.Дубров та інші. Були вручені орден «Української православної церкви до 450-річчя Хрещення Київської Русі» та медаль «За самовідданість науці», а також почесна грамота від Асоціації анестезіологів України.
Так відзначила своє 103-річчя Дніпропетровська медична академія!
Людмило Василівно, дякуємо Вам за таку чуттєву актову промову. Ви надихаєте нас бути кращими!
З найкращими побажаннями Ваші колеги і вихованці.
