Цьогоріч виповнюється 150 років від дня народження професора Миколи Олексійовича Струєва, який протягом 10 років, з 1920 до 1930 рр., очолював кафедру фармакології ДДМУ, на той час Катеринославський (пізніше – Дніпропетровський) медичний інститут.

Професор М. О. Струєв закінчив 1 Московський медичний інститут, був учнем професора В. А. Тихомірова – автора підручника «Керівництво до вивчення фармакогнозії», працював під його керівництвом.

Свою наукову діяльність він присвятив дослідженню механізмів інтоксикації при захворюванні на сибірку. На цю тему він захистив дисертацію.

У Катеринославському медичному інституті професор М. О. Струєв став другим завідувачем кафедри фармакології після професора І. В. Головінського – засновника кафедри. Талановитий вчений свого часу, М. О. Струєв відрізнявся глибокими знаннями в області суміжних дисциплін: фармакології, фармакогнозії та терапії. Автор 36 наукових праць, свою роботу він поєднував з клінічною. І це були перші кроки в розвитку клінічної фармакології на нашій кафедрі.

На жаль, архівні матеріали довоєнних років майже не збереглися. Відомо, що кафедра розташовувалася в приміщенні Олексіївського шпиталю по вул. Севастопольській, який став першою власністю медичного інституту. Нині це навчальний корпус № 4, корпус суспільних наук. Кафедра займала дві кімнати, в одній проводилися заняття зі студентами, в іншій була лабораторія, де на практичних заняттях демонструвалися препарати і зразки рецептів, проводилось вивчення лікувальних властивостей вітчизняних рослин. Експерименти над тваринами не проводилися. Штат кафедри був невеликий. Окрім завідувача, тут працювали два асистенти та технічний робітник, а єдиним обладнанням був кімограф.

Завдяки щоденниковим записам випускниці першого випуску Марії Стефанівни Попової-Тіщенко, які зберігаються в музеї, дізнаємося: «Лекції з фармакології, фармакогнозії та рецептури читав нам професор Струєв, йому ж ми потім складали й іспити. Його лекції були дуже цікавими, він давав нам багато практичних порад. Деякі з них я випробовувала на собі і через багато років у медичній практиці на хворих, наприклад при подагрі…»

Альма-матер дбайливо зберігає пам’ять про видатних вчених, які працювали в її стінах, цінує внесок та заслуги кожного.