2023 року ДДМУ вшановує пам’ять професорки психіатрії Олександри Іванівни Винокурової, яка очолила кафедру психіатрії нашого вишу 1945 року, у важкий період відновлення після Другої Світової війни.
Олександра Іванівна Винокурова – випускниця з відзнакою (1917 р.) Вищих жіночих курсів у Москві, учениця академіка Василя Олексійовича Гіляровського. Її діяльність охоплювала всі сторони відновлення кафедри. Формувався науковий штат із молодих співробітників – асистенти Я. І. Рогачевський, В. П. Блохіна, ординатори І. В. Праздникова, Єрмілова, П. Т. Гурімов. Головна увага приділялася відновленню матеріальної бази кафедри й клініки. Багато уваги приділялося диспансерній та консультативній допомозі населенню міста та області. У найкоротший термін були створені психоневрологічний кабінет для підлітків, міський психоневрологічний диспансер, Васильківська колонія для психічних хворих, дитячий санаторій для невротиків. Також слід зазначити заслугу проф. Винокурової у відбудові Ігренської лікарні. Під керівництвом професорки О. І. Винокурової масштаби кафедри та клініки в цей період значно зросли.
Наукова та лікувальна робота кафедри визначалась актуальними питаннями патологій, що були наслідками воєнних років: специфічні ураження нервової системи, соматогенні психози, реактивні стани. Вивчались клініка і перебіг нейровірусних інфекцій. У лікувальну роботу впроваджувались Павловські концепції лікування сном.
У Дніпропетровський період діяльності проф. Винокурова продовжує розвивати тематику воєнного періоду. Так, дуже цікавою є її робота «Про своєрідні форми вірусних енцефалітів на Дніпропетровщині», з якою вона виступила на сесії Академії медичних наук. Нею також був підготовлений матеріал про малярійні психози (близько 200 свідоцтв) воєнно-окупаційного періоду для невеличкої монографії, але за недоліком часу робота оформлена не була.
Тема дитячої психопатології ніколи не залишалась поза увагою професорки О. І. Винокурової. Ще на початку 1920 років, коли тиф був величезною проблемою для країни, поряд із роботою «Психози після висипного тифу й у зв’язку з ним» (1922 р.), виходять її праці в галузі дитячих психічних розладів: «Шизофренія в дитячому віці» (1923 р.), «Долі дітей душевнохворих батьків» (1927 р.) На першому Всесоюзному з’їзді невропатологів та психіатрів Олександра Іванівна виступила саме з роботою «Шизофренія в дитячому віці». Тема її докторської дисертації, яку вона захистила 5 квітня 1940 року, також присвячена дитячим психозам: «Вивчення шизофренічних психозів на ґрунті конгенітального сифілісу у дітей».
Олександра Іванівна вважала, що лікування дітей, їхньої психіки, потребує особливого таланту та любові до них. Про доброту професорки ходили легенди навіть через 10-річчя після її смерті. Її учні та пацієнти із захопленням згадували її дивовижний дар – віддавати всю себе людям, виявляти всеосяжну любов до них.
Під керівництвом Олександри Іванівни були захищені 3 кандидатські дисертації. Вона є авторкою 29 відомих наукових праць.
1945 року. О. І. Вінокурова була нагороджена медаллю «За трудову доблесть», а у 1947 році медаллю «За доблесну працю». За активну діяльність з відновлення кафедри та поновленню всіх ділянок психіатричної допомоги населенню міста та області нагороджена орденом Леніна.
У 1960 році професорка О. І. Винокурова померла. Пам’ять про талановитого вченого та прекрасну людину зберігається у серцях її послідовників та учнів, а також в скарбниці історії Дніпровського державного медичного університету.
