26 жовтня викладачі кафедри мовної підготовки та гуманітарних наук Дніпровського державного медичного університету разом зі студентами долучилися до відзначення Дня української писемності та мови, взявши участь у традиційній щорічній тематичній конференції.
Студенти виявили активну зацікавленість історією та сучасним розвитком української мови, порушивши широке коло питань — від її походження та становлення літературних норм до особливостей використання в сучасному суспільстві.
Костянтин Мусіч розкрив роль Тараса Шевченка у становленні української літературної мови, Тимур Глушак звернувся до історії мовних заборон і утисків, а Софія Латишева простежила шлях української мови від часів Київської Русі до сьогодення. Ельвіра Бейзель запропонувала поміркувати, як могла б розвиватися українська мова за відсутності заборон XIX століття.
У виступах також ішлося про значення українського слова в умовах війни, питання національної ідентичності та роль мови в інформаційному просторі. Кирило Білий порушив тему слова як зброї, Олександр Юткін — української мови як символу національної ідентичності, а Таїсія Бойко розглянула особливості її використання.
Окрему увагу студенти приділили багатству й самобутності української мови. Поліна Мініна розглянула суржик як мовне явище, Артур Торяник — фразеологізми та приказки як відображення народної мудрості, Катерина Кушніренко — красу українських слів, а Анастасія Співак — слова, які не мають точних відповідників в інших мовах. Богдан Шелєгов дослідив зв’язок між мовленням і характером людини, а Міхаліна Авраменко звернула увагу на роль сучасних українських письменників у популяризації рідної мови.
Різноманітність тем засвідчила зацікавленість студентів мовною спадщиною, прагнення осмислювати сучасні мовні процеси та розуміти значення української мови в житті суспільства.
Попри те, що через повітряну тривогу конференція відбувалася в бомбосховищі, атмосфера була теплою, піднесеною та згуртованою. Захід став нагодою ще раз наголосити на важливості шанобливого ставлення до рідного слова, збереження мовних традицій і утвердження української мови як невіддільної складової національної ідентичності.
«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову», — слова Ліни Костенко, що нагадують про відповідальність кожного з нас за долю рідної мови.
