Теплого вересневого ранку на території морфологічного корпусу ДДМУ біля пам’ятника медикам, загиблим у буремні роки Другої світової, почали збиратися поважні люди.
На вигляд – так, поважні, нічого не скажеш. А от голоси їхні лунали напрочуд дзвінко, радісно й піднесено! Тут тобі й обійми, і подив: «Невже це ти?», і непідробна радість: «Як гарно, що ми тут сьогодні зібралися!».
На побачення зі своєю молодістю збиралися люди, які закінчили медичний інститут ще 40 років тому, – випускники далекого 1983-го. Враженнями поділилась одна з учасниць зустрічі, професорка Людмила Конопкіна, нині завідувачка кафедри внутрішньої медицини 1 ДДМУ:
“Після закінчення вишу перед кожним випускником життя ставить безліч запитань: де працювати, у якій професії вдосконалюватися, як вибудовувати власне життя, з ким іти далі пліч-о-пліч, з ким пов’язати свою долю і вже назавжди бути разом? Нам довелося жити в непрості часи: розпад держави на початку 1990-х, безгрошів’я, ледь почали ставати на ноги – революція 2004-го, потім – війна 2014-го, пандемія, повномасштабне вторгнення. А за всім цим – професійне зростання, виховання дітей, потім онуків. Життя біжить стрімко, та в кожного в пам’яті залишається молодість – найкращі й найсвітліші роки!
Висловлюємо щиру вдячність ректору ДДМУ, академіку НАМН України, професору Тетяні Перцевій за надану можливість зустрітися в рідних стінах. Окрема подяка Ларисі Аксеніч, берегині народного музею ДДМУ імені І. І. Крижанівської, за теплу розповідь про історію нашого закладу, про фахівців, які в різні часи були й нашими викладачами, про професійні здобутки науковців і лікарів, які так само, я к і ми, теж свого часу пройшли цю школу. Пишаємося, любимо, пам’ятаємо, підтримуємо нашу рідну alma mater!”
