У 1951 році Дніпропетровський медичний інститут святкує 35-річчя з дня заснування. Випуск цього року багатий на зіркові особистості. Він підготував для аlma mater багато справжніх спеціалістів, науковців, професорів. Серед них анатоми С. Є. Стебельський та В. Д. Маковецький, кардіологи В. М. Дзяк та А. І. Хомазюк, терапевт Є. І. Ємельяненко, хірурги Ю. Ю. Колонтай, Ф. А. Любін, Д. А. Дорогань, П. О. М’ясоїд, хірург – оториноларинголог Г. М. Титар, фізіолог П. І. Сябро, фармаколог О. Т. Зленко, педіатр Д. Г. Кулініч та інші.
Атмосферу навчального процесу, мотивація для отримання лікарської професії, взаємовідносини між викладачами і студентами випуску 1951 року ми дізнаємося із спогадів нащадків випускників.
Так, доцент голова рада ветеранів університету Юрій Петрович М’ясоїд розповів про студентські роки свого батька М’ясоїда Петра Опанасовича.
«Коли батько навчався в інституті, я був вже школярем. По фотографіях і за розповідями батька я знав імена всіх студентів його десятку і тих, хто мешкав з ним у гуртожитку по вулиці Дзержинського, 9.
«Наш гвардійський десяток» - так називали себе його одногрупники. Майже у кожного з них за плечима були нелегкі фронтові дороги, професію вибирали свідомо, за велінням серця, з великим бажанням стати справжніми лікарями. Дивіться, Петро Сябро і Дмитро Дорогань стали професорами в альма матер, Василь Карпухін – відомий професор урології в Москві, Євген Гребенников – завідував кафедрою акушерства та гінекології у Запорізькому медичному інституті, а Микола Омельченко – кафедрою очних хвороб у Волгограді. Всі вони щиро завдячували своїм вчителям, що надали їм глибокі знання і путівку у професійне наукове життя. Студентські роки батька випали на тяжкий післявоєнний час. Він жив дуже скромно, до останнього курсу мав лише шинель та гімнастерку. Цивільний костюм придбав перед призначенням на роботу. Не дивлячись на пропозицію залишитись в інституті, поїхав працювати в Лихівку. Комусь же треба працювати на селі! Робота сільським хірургом дуже важка. Навантаження величезне. До хворих викликали і вдень і вночі. Він часто говорив, що завжди йде до операційної, як на свято – рятувати життя пацієнтам. Батько був авторитетною людиною, поєднував роботу лікаря-хірурга із завідуванням райздороввідділом, а у 1962 році був призначений головним лікарем селища Дніпровське Верхньодніпровського району. У мирний час його було нагороджено знаком «Відмінник охорони здоров’я». Він все життя намагався допомагати людям. Йому були притаманні скромність, любов до людей і професії.»
Видатна особистість Дзяк Віктор Миколайович – терапевт, кардіолог, доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки України, лауреат Державної премії України.
З 1939 по 1946 рр. служив у лавах Радянської армії. По закінченні військової служби вступив до Дніпропетровського медичного інституту, котрий закінчив у 1951 році. Уся трудова діяльність В. М. Дзяка пов’язана з рідним інститутом: клінічний ординатор, асистент, доцент кафедри факультетської терапії (1951-1958 рр.), завідувач кафедри госпітальної терапії 2 (1958-1981 рр.). У 1954 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Сдвиги белковых компонентов сыворотки крови в динамике при различных формах ревматизма», у 1959 році – докторську «Определение активности ревматического процесса у больных с пороками сердца». У 1960 році присвоєно звання професора, а у 1966 році – почесне звання «Заслужений діяч науки».
Під керівництвом Віктора Миколайовича Дзяка розроблено і впроваджено у практику принципи диспансерного нагляду за хворими кардіологічного та ревматологічного профілю. Йому належить ідея розробки та організації поетапного лікування хворих з інфарктом міокарду та ревматичними вадами серця у Дніпропетровській області. Віктор Миколайович Дзяк підготував 21 доктора і 160 кандидатів медичних наук.
Яскрава особистість Сергій Євгенович Стебельський – вчений-анатом, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри нормальної анатомії ДМІ у 1972-1982 рр.
Народився 2 травня 1923 року в місті Катеринослав (Дніпро). В родині було декілька поколінь медиків та вчених. Прадід Сергія Євгеновича, Максиміліан Осипович Стебельський, був лікарем. Під час Кримської війни (1853-1856 рр.) він оперував у Севастополі разом з видатним хірургом Миколою Івановичем Пироговим. Дід, Володимир Максиміліанович, також присвятив себе хірургії, очолював земську лікарню в місті Бахмуті. Батько був вченим-біологом.
У 1959 році С. Є. Стебельський захищає кандидатську дисертацію на тему «Морфологія бронхіальних судин і васкуляризація залоз слизової оболонки бронхів у нормі і в експерименті».
В 1969 році захищає докторську дисертацію на тему «Морфологія додаткових екстракардіальних джерел васкуляризації серця». За цей період під його керівництвом було захищено 3 докторських та 8 кандидатських дисертацій.
С. Є. Стебельський автор понад 200 публікацій, 3-х винаходів. Лекції професора С. Є. Стебельського привертали увагу студентів і викладачів глибоким змістом, методологічною спрямованістю, формою викладання і вмінням лектора за декілька хвилин створити на дошці кольоровою крейдою дуже наочні анатомічні схеми.
Окрім наукової діяльності, Сергій Євгенович з дитинства займався малюванням. Активно захоплювався живописом, а у зрілі роки також скульптурою. До 75-річчя альма матер професор Стебельський експонував деякі свої картини на виставці в Народному музеї історії ДМІ.
Сергій Євгенович Стебельський брав активну участь в оформленні музею історії, інтер’єру інституту та гуртожитків. Виготовив для народного музею історії ряд об’ємних макетів будівель інституту. За його проектом і участю створена діорама «Бережіть мир».
Сергій Євгенович був високоерудованим, цілеспрямованим вченим, активним громадським діячем, талановитим художником. Як педагог користувався великим авторитетом серед студентів, співробітників і вчених морфологів України і зарубіжжя. Наукові роботи С. Є. Стебельського і в наш час мають велике теоретичне і практичне значення, допомагають вирішувати актуальні проблеми сучасної клінічної морфології.
Вадим Данилович Маковецький – відомий анатом, морфолог, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри нормальної анатомії ДМІ у 1982-1993 рр.
Народився у місті Авдіївка Донецької області в сім’ї вчителя. Після закінчення Запорізької медичної школи вступив до лікувального факультету Дніпропетровського медінституту, який закінчив у 1951 році з відзнакою.
В. Д. Маковецький багато уваги приділяв виготовленню й оформленню анатомічних препаратів, був майстром цієї справи. Десятки унікальних препаратів, зроблених його руками, прикрашають фундаментальний анатомічний музей нашого вузу.
У 1976 році Вадим Данилович захищає докторську дисертацію «Онтогенетичне формоутворення судинного русла товстої кишки людини». У 1982 році Вадим Данилович обирається завідувачем кафедри нормальної анатомії ДМІ і очолює її 12 років.
Вадим Данилович Маковецький – автор понад 200 наукових праць, 8 монографій, співавтор 12 винаходів, 48 раціоналізаторських пропозицій. Спільно з професором С. Є. Стебельським ним створено навчальний посібник «Анатомія судинної та периферичної нервової систем людини. Атлас схем». Приймав участь у розробці експозиції музею, виготовленні макетів і діорами «Бережіть мир».
Оточуючі відзначили гарні людські якості Вадима Даниловича, доброзичливість та тонке почуття гумору. Його високий професіоналізм, ерудиція та педагогічна майстерність здобули повагу колег та студентів. На його знаннях і досвіді виховано чимало студентських поколінь.
Відомий вчений-патофізіолог Анастас Іванович Хомазюк, доктор медичних наук, професор, визначний фахівець у галузі регуляції легеневого та коронарного кровообігу та діяльності серця. Учасник Другої світової війни.
У 1955 році Анастаса Івановича переведено на роботу до Києва, і призначено керівником відділу патофізіології, а в 1958 році – заступником директора з наукової роботи Українського НДІ клінічної медицини ім. акад. М. Д. Стражеска.
У 1968 році професора А. І. Хомазюка призначено заступником голови вченої медичної ради Міністерства охорони здоров’я УРСР, і керівником лабораторії нейрогормональної регуляції кровообігу Київського НДІ ендокринології та обміну речовин.
У 1970-1971 рр. він працював за програмою наукового обміну у Вашингтонському та інших університетах США, а з 1972 по 1975 рр. був головою вченої медичної ради Міністерства охорони здоров’я УРСР, багато років обирався головою Київського товариства патофізіологів.
Наукові праці А. І. Хомазюка присвячені фундаментальним проблемам фізіології та патології ендокринної та серцево-судинної систем.
Він є автором понад 400 наукових праць, систематично представляв нашу країну на Міжнародних наукових конгресах і симпозіумах. Ним підготовлено 20 кандидатів і докторів наук.
Легендарна особистість Петро Іванович Сябро – фармаколог, фізіолог, завідувач кафедри нормальної фізіології, людина нелегкої, але щасливої долі. Усе його життя пов’язано з ДМІ. А професійний шлях до медицини, про яку мріяв з дитинства, розпочався у 1936 році з Дніпропетровської фельдшерської школи. Одним із викладачів її був Г. О. Батрак, лекції якого дуже подобались хлопцеві.
У 1939 році Петро Іванович успішно завершує навчання і по комсомольській путівці їде працювати на Далекий Схід у Приморський край санінспектором на будівництво. Через рік – відрядження в Азербайджан.
Петро Іванович був учасником боїв під Воронежем і Сталінградом, Старою Русою та на Курській дузі, форсував Дніпро, визволяв Київ, Угорщину. Тричі був пораненим і тричі до рідних летіла гірка звістка про загибель юнака.
Через три роки після закінчення Дніпропетровського медичного інституту під керівництвом професора Г. О. Батрака захистив кандидатську дисертацію.
Петро Іванович створив два нових препарати: плавефін та феплавін. Застосування їх у авіації і морському флоті показало, що вони відмінно запобігають закачуванню людини і зберігають повну працездатність. І ще один із його нових препаратів – платібрін, який звичайно називають «препаратом Сябро» - сябрином, знайшов широке застосування у космонавтиці.
З 1966 по 1985 рр П. І. Сябро обирається завідувачем кафедри нормальної фізіології ДМІ, а з 1970 по 1978 рр. він проректор з наукової роботи інституту. Петро Іванович нагороджений орденом Червоної зірки, Вітчизняної війни, багатьма медалями, знаком «Відмінник охорони здоров’я». У 1995 році – відзнакою Президента України.
Відомий організатор охорони здоров’я і вчений Фонік Андрійович Любін – хірург, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри госпітальної хірургії ДМІ. Учасник Другої світової війни.
Після закінчення інституту працював головним лікарем станції швидкої медичної допомоги, завідувачем районним і міським відділами охорони здоров’я міста Дніпродзержинська. У 1958 – 1971 роках очолював Дніпропетровську обласну клінічну лікарню імені Мечнікова. З 1971 – 1980 рр. – завідувач кафедри госпітальної хірургії. На всіх постах професор Любін проявив себе здібним організатором охорони здоров’я, багато сил і енергії віддав поліпшенню спеціалізованої медичної допомоги населенню. Науковий напрямок роботи вченого – питання хірургічної гастроентерології. Автор понад 100 наукових праць, підготував 3 докторів та 5 кандидатів медичних наук. За трудову і бойову діяльність Фонік Андрійович нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора і 6 медалями.
Видатний вчений, фундатор української школи хірургії кисті Юрій Юлійович Колонтай – доктор медичних наук, професор, лауреат Державної премії України. Свій трудовий шлях Ю. Ю. Колонтай розпочав 16-річним юнаком в роки Другої світової війни, працюючи санітаром евакогоспіталю, згодом став курсантом військового артилерійського училища, командиром взводу розвідки артполку, брав участь у бойових операціях на Ленінградському і Прибалтійському фронтах.
Людина доброї душі, щирого серця. Він нагороджений трьома орденами, 13 медалями, знаком «Відмінник охорони здоров’я», занесений до Книги трудової слави Дніпропетровщини.
Вчений-новатор, талановитий хірург Дмитро Аврамович Дорогань – доктор медичних наук, професор, учень професора Т. Є. Гнілорибова. Людина надзвичайно цілеспрямована, його професійна діяльність завжди була рухом уперед. З 1966 по 1988 роки Дмитро Аврамович очолював кафедру факультетської хірургії на базі 6-ї міської клінічної лікарні, яка стала базою кафедри для студентів лікувального факультету ДМІ.
Він два роки працював у госпиталях Сомалійської республіки, де зібрав матеріали для докторської дисертації. Автор понад 150 наукових праць, двох винаходів, 10 раціоналізаторських пропозицій.
Професор Дорогань проводив велику громадську діяльність: був деканом лікувального факультету ДМІ, головою профспілкового комітету інституту. Він нагороджений знаком «Відмінник охорони здоров’я СРСР», медаллю «За трудову доблесть» орденом Трудового Червоного Прапора. У 2018 році до 90-річчя Д. А. Дороганя в пам'ять про науковця на хірургічному корпусі 6-ї лікарні встановлена меморіальна дошка «Видатному хірургу та організатору охорони здоров’я».
Відомий вчений-фармаколог Олена Тимофіївна Зленко – доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри ДМІ з 1987 по 1990 рр., досвідчений педагог. Понад 55 років вона пропрацювала у ДМА, самовіддано присвятила свою діяльність вітчизняній медичній науці, вихованню студентської молоді, громадській діяльності.
Нею отримано понад 15 авторських свідоцтв на винаходи, три патенти, опубліковано в нашій країні та закордоном 305 публікацій.
О. Т. Зленко – співавтор двох базових підручників «Фармакологія» під редакцією Г. О. Батрака (1981) та нового вітчизняного підручника українською мовою «Фармакологія» під редакцією І. С. Чекмана (2001).
Відомий педіатр Кулінич Діана Георгіївна – доктор медичних наук, професор. У 1951 році закінчила педіатричний факультет ДМІ. Після закінчення аспірантури залишилась на кафедрі асистентом, а потім працювала доцентом. У 1959 році захистила кандидатську дисертацію «Дослідження кобальту і вітаміну B 12 у жіночому молоці, а у 1981 році – докторську дисертацію «Клініко-патогенетичні особливості пневмонії з астматичним синдромом у дітей раннього віку.» З 1983 до 1993 року Діана Георгіївна завідувала кафедрою, з 1993 року – професор кафедри.
Науковий напрямок – вивчення імуногенетичних особливостей дітей з респіраторною патологією. Автор 132 наукових праць, двох монографій. Під її керівництвом захищено одну докторську і 3 кандидатські дисертації.
Нагороджена знаками «Відмінник охорони здоров’я», «За відмінні успіхи в роботі».
Віртуозний хірург оториноларинголог Григорій Максимович Титар – доцент кафедри оториноларингології ДМІ.
У 1953 році Г. М. Титаря призначають завідувачем ЛОР відділенням клінічної лікарні імені Мечнікова і позаштатним головним оториноларингологом обласного відділу охорони здоров’я. Григорій Максимович досконало оволодів технікою всього арсеналу хірургічних втручань на ЛОР – органах. Коли оперував Титар, навколо операційного столу завжди збиралися колеги – лікарі, тому що кожна операція – це школа високої майстерності. Найбільшу увагу вченого привертало лікування хворих з онкологічними захворюваннями.
У 1979 році Г. М. Титарю присуджено Державну премію УРСР в галузі науки і техніки. Одним із перших у ДМА він був удостоєний почесного звання «Заслужений лікар УРСР». Сьогодні тисячі хірургів на нашій планеті оперують по методу Г. М. Титаря. Він створив нову школу по відновлювальній хірургії. Є автором понад 200 наукових публікацій.
Зірковий випуск 1951 року вписав чимало яскравих сторінок в історичний шлях Дніпропетровського медичного інституту. Саме його випускники стали засновниками всесвітньо відомих наукових шкіл, відомими фахівцями в різних медичних спеціальностях. Вони створили потужний фундамент для сучасної науки і освіти Дніпровського державного медичного університету.
