Меню
  • ДМА

Початок і середина 40-х років пов’язані з Другою світовою війною, яка мала трагічний вплив на життєдіяльність країни. Всі галузі народного господарства, включаючи і медичну галузь, працювали в режимі воєнного часу. Дніпропетровський медичний з перших днів фашистської навали перебудувався на воєнний лад і виконав свій мобілізуючий план. Весь випуск 1941 року – 644 лікарі та додатковий випуск підготовлених на початку серпня 840 зауряд-лікарів пішли на фронт.

 

Зауряд-лікарі – після чотирьох курсів навчання, коли студенти-медики засвоюють основні канони, її основи, вони в надзвичайних ситуаціях можуть працювати нарівні з дипломованими лікарями. Випуск газети розмістив невеличку статтю «Незвичайний випуск». В ній йдеться про тих, хто у 41-му закінчив четвертий курс ДМІ і став зауряд-лікарем. «Ворог швидко просувався на схід, нас викликали до інституту і оголосили, що ми повинні закінчити навчання за скороченою програмою. У серпні ми всі зібралися на загальний збір. Це була наша остання зустріч у повному складі. Директор інституту М. М. Тростанецький звернувся до нас зі словами:

«Колеги, будьте мужніми, не осоромте звання зауряд-лікаря, це високе звання!»

Того серпневого дня ми отримали направлення: хто на фронт, хто в тилові евакошпиталі, хто в лікарні міста. Зауряд-лікарі довели відданість своїй почесній справі, своїй Аlma-mater.

1941 рік. Медінститут святкує своє 25-річчя. За чверть століття  він багато чого досяг у своєму розвитку: став одним із кращих медичних вузів України із чудовим добором професорсько-викладацьких кадрів. Ось як про них згадують випускники 1940 року:

«Імена професорів Віктора Львовича Гербільського, Моісея Марковича Тростанецького, Володимира Івановича Архипенка, Миколи Васильовича Миртовського, Олександра Олександровича Абражанова та багатьох-багатьох інших були широко відомі за межами медінституту і міста. Ми були надзвичайно щасливі від того, що навчаємося у таких вчених. Їхні лекції приходили послухати студенти з інших вузів».

З відомих причин матеріали про випуски воєнного часу збереглися тільки частково,  в більшості завдяки особистостям, які продовжували працювати в інституті після війни.

Як склалася доля випускників воєнних і післявоєнних 40-х років надаємо коротку характеристику на прикладі відомих особистостей.

Серед випускників 40-х років – Галина Павлівна Яник. Вона пригадує, що для студентів 40-х було характерне всепоглинаюче прагнення навчатися:

«Ми усі були об’єднані одним бажанням: навчатися, скоріше отримати диплом і швидше допомагати людям. Наш десяток був дуже активним, з гумором, як зараз говорять, з хорошими оцінками на екзаменах і заліках, жодних «хвостів». Я не пам’ятаю, щоб когось із студентів виключили із інституту. Студенти і викладачі робили одну справу, прагнули однієї мети: все робити для фронту, для перемоги.»

Випускниками 1940 року були Володимир Павлович Бариленко і Галина Володимирівна Черняєва.

Володимир Павлович Бариленко - надзвичайна людина, вчитель, талановитий вихователь студентства. Коли в музей історії університету заглядають вихованці Володимира Павловича, першим питанням, що лунає з їхніх вуст: де портрет шановного улюбленого вчителя, вітрина його пам’яті?

Доцент Бариленко працював на кафедрі соціальної гігієни і організації охорони здоров’я,  тривалий час – 10 років був деканом санітарно-гігієнічного факультету, 12 років очолював студентську групу «Пошук», організував в інституті аматорську кіностудію.

Черняєва Галина Володимирівна була висококваліфікованим викладачем, блискучим хірургом, яка передавала свій багатий досвід молодшим колегам та студентам. У 1954 році захистила кандидатську дисертацію «До питання про зміни тиску крові та біологічних властивостей крові після зняття кровоспинного джгута».

Не можна не згадати про наших випускників 1942 року. Це був об’єднаний випуск двох медичних інститутів - Дніпропетровського і Ставропольського. Дипломи 1942 року отримали Зінаїда Олексіївна Іванікова та Леонід Володимирович Вільковський.

Зі студентської лави вони пліч-о-пліч разом прожили понад півстоліття. Їхні трудові професійні кроки з перших днів пролягли фронтовими шляхами. У 1951 році Леонід Володимирович був призначений завідувачем обласного відділу охорони здоров’я. Сім важких післявоєнних років підіймав наше місто та область із руїн, боровся над ліквідацією малярії, висипного тифу, іншими недугами. Леонід Володимирович був доцентом кафедри госпітальної терапії - 2, деканом лікувального факультету протягом 16 років.

Зінаїда Олексіївна понад 40 років пропрацювала професором кафедри нервових хвороб ДМІ. Вона нагороджена орденом Вітчизняної війни II ступеня, багатьма медалями. Це подружжя було взірцем для студентів, що одружилося у студентські роки.

Ті, кому пощастило повернутися додому з Перемогою, прийшли у стіни рідного інституту, навчалися, брали найактивнішу участь у відновленні зруйнованих клінік і кафедр, у вільний час чергували у госпіталях і стали випускниками першого повоєнного випуску 1946 року.

В спогадах випускників зазначено:

«У 1946 році ми закінчили медінститут, отримали престижну, необхідну в світі професію лікаря. Наші дипломи підписали професори М. М. Тростанецький та Л. А. Луковський. Старт був успішним. Ми отримали призначення і розпочали свою трудову діяльність.»

Випускниками 1947 післявоєнного року були Варвара Іванівна Бичкова, Коваленко Людмила Несторівна, Стасевич Георгій Петрович.

Бичкова Варвара Іванівна – інфекціоніст, доктор медичних наук, професор. З 1978 до 1989 року завідувала кафедрою інфекційних хвороб ДМІ, з 1990 р – професор кафедри. Науковий напрям – вивчення патогенезу затяжних та хронічних форм інфекційних хвороб, у тому числі вірусного гепатиту, особливо його холестатичної форми. Вивчення холестатичних форм вірусного гепатиту було на той час першим в Україні.

Талановитою випускницею ДМІ була професор Коваленко Людмила Несторівна – українська вчена, хірург, вона зробила значний внесок у розвиток клініки хірургічних захворювань та організацію вітчизняної медичної допомоги. Протягом багатьох років Людмила Несторівна завідувала кафедрою загальної хірургії і була одним із провідних вчених ДМІ. Вперше в медичній практиці Л. Н. Коваленко виконала  дослідження особливостей клінічної картини гострого апендициту у хворих похилого віку. У травні 1965 року нею була успішно захищена докторська дисертація, доведена можливість застосування алопластичного матеріалу лавсана при багатьох відновлюючих хірургічних операціях. У 70-ті роки вона очолила Дніпропетровський обласний опіковий центр.

Серед випускників 1948 року Тамара Олексіївна Богомаз.

Тамара Олексіївна Богомаз – випускниця лікувального факультету ДМІ 1948 року. З 1959 до 1991 р. завідувач кафедри пропедевтичної та факультетської педіатрії педіатричного факультету. Педіатр, з 1968 року доктор медичних наук, професор. Вона започаткувала комплекс наукових робіт педіатричних кафедр з пульмонології і вивчення неспецифічної реактивності та специфічного імунітету у дітей. Наукова школа професора Т. О. Богомаз отримала високу оцінку Міністерства охорони здоров’я України та Державного комітету з науки і техніки. Це дало можливість створити програму реабілітації дітей з синдромом екологічної дезадаптації.

В історію випуску 1949 року вписані імена Михайла Яковича Шелюга, Катерини Василівни Попової, Вікторії Миколаївни Миртовської, Вікторії Петрівни Блохіної, Дмитра Федотовича Іванова.

Професор Михайло Якович Шелюг – вчений-гігієніст, завідувач кафедри комунальної гігієни ДМІ. Він багато зробив для покращення екологічного навколишнього середовища Дніпропетровської області. У 1956 році він під керівництвом академіка Марзєєва захищає кандидатську дисертацію «Річка Дніпро як джерело господарчо-питного водопостачання на ділянці Дніпродзержинськ - Дніпропетровськ, яка склала основу реалізації проєкту будівництва потужних водогонів: Аульського і Дніпро-Західний Донбас». З проблеми гігієни забруднення ґрунту підприємствами металургійної промисловості у 1968 році Михайло Якович захищає докторську дисертацію. Результати його досліджень несли нове уявлення про гігієнічну науку та санітарну практику в галузі санітарної охорони ґрунту, відкривали пошуки щодо гігієнічного значення промислових відходів, їх ролі у погіршенні санітарних умов найбільших індустріальних міст та здоров’я населення.

Катерина Василівна Попова – відомий вчений, педагог, висококваліфікований терапевт. Її наукові дослідження присвячені проблемам кардіології. Вона успішно захистила кандидатську та докторську дисертації. З 1965 по 1991 рік працювала на посаді завідуючої кафедрою факультетської терапії №2. Талановитий організатор системи охорони здоров’я, вона неодноразово обиралася членом правління республіканського товариства терапевтів, товариства кардіологів.

Вікторія Миколаївна Миртовська – доктор медичних наук, професор. Невропатолог. Заслужений працівник вищої школи УРСР, лауреат премії Ради міністрів СРСР. З 1970 до 1995 року завідувала кафедрою неврології з курсами генетики та нейрохірургії. У 1980 році за її ініціативою і згідно із завданням МОЗ УРСР на базі кафедри неврології ДМІ створена модель «Системи поетапної допомоги хворим із судинними захворюваннями мозку». Головна увага в цій системі приділялась поліклінічній ланці – цереброваскулярному кабінеті.

Стасевич Георгій Петрович – акушер-гінеколог, доктор медичних наук, професор. З 1951 року працював у ДМІ асистентом, доцентом. З 1973 до 1980 року завідував кафедрою акушерства і гінекології лікувального факультету ДМІ. Науковий напрям – діагностика, профілактика, терапія серцевої недостатності ведення вагітних, пологів і післяпологового періоду у жінок з пороками серця. Автор понад 50 наукових праць, за результатами яких у клініку впроваджена кріотерапія при маткових кровотечах, пульсуюча вакуум-терапія у комплексі лікування запальних процесів матки і придатків та лактостазі, нові засоби знеболювання пологів і виведення новонароджених зі стану асфіксії.

Сорокові роки стали тяжким випробуванням для Дніпропетровського медичного інституту, його студентів і випускників. Про їх відвагу і героїзм свідчать численні публікації і відгуки. Для багатьох перемога далася ціною власного життя. Та ніхто не осоромив гідність рідної Alma-mater.

 

Випускники 40-х років загартовані роками воєнного лихоліття своєю мирною працею звеличували медичну галузь і продовжили шляхетну справу своїх вчителів і колег.