Меню
  • ДМА

У п’ятдесяті роки ХХ сторіччя по всій країні царювала атмосфера загальнонародного піднесення. Усі зусилля були спрямовані на відбудову зруйнованого господарства. Активно втілювалися у життя плани розвитку народного господарства країни на п’яту п’ятирічку, спрямовані на піднесення життєвого рівня радянських людей.

Не стояв осторонь і Дніпровський медичний. Ми активно набирали потужності: відкривалися нові факультети і кафедри, до професорсько-викладацького складу вливалися вагомі наукові кадри, розширювалися навчальні клінічні бази інституту, відновлювалась діяльність аспірантури. Університет підготував нашій державі 558 молодих лікарів.

 

В народному музеї історії зберігається дарунок проф. Л. В. Новицька-Усенко, ректора нашого університету у 1981 -1996 роках, - випускний альбом за 1958 рік. В ньому 167 молодих лікарів лікувального факультету, перед якими відчинилися двері у самостійне професійне життя. Сьогодні розповідь саме про них, про цей випуск.

Людмила Василівна Новицька-Усенко – яскрава особистість Дніпровського медичного університету. Випускниця лікувального факультету ДМІ, вона отримала диплом з відзнакою, і на сьогодні у рік ювілейного сотого випуску дипломованих спеціалістів Людмила Василівна, як завжди, у русі і в курсі всього, що відбувається в рідній alma mater, продовжує працювати, веде активну громадську діяльність. Вона - провідний вчений зі світовим ім’ям, член-кореспондент НАН і НАМН України, професор, заслужений діяч науки, лауреат Державних премій України і Російської Федерації, людина – легенда! Людмила Василівна єдина в рідному університеті, кому випала честь, як науковцю, п’ять разів виступити на Вченій раді з актовою промовою з нагоди дня народження альма матер!

Ще у студентські роки в неї проявився інтерес до наукових досліджень. З першого курсу вона активний член студентського наукового товариства, була відзначена грамотою Міністерства вищої освіти УРСР. Сформовані в інституті навички у дослідницькій діяльності стали для Людмили Василівни фундаментальною основою щодо наукової роботи в умовах практичної охорони здоров’я після закінчення ДМІ.

Після випуску - робота лікарем-анестезіологом, згодом завідування анестезіологічним відділенням Дніпропетровської обласної лікарні імені Мечникова, головний анестезіолог області і засновник анестезіологічної служби нашого регіону, засновник та перший завідувач кафедри анестезіології та реаніматології, проректор з наукової роботи, а з 1981 р. по 1996 р. – ректор нашого закладу вищої освіти. Це лише основні віхи її трудової діяльності. В цілому її життя вражає цілеспрямованістю, працьовитістю, відкритістю, мудрістю.

Гідним внеском Людмили Василівни в наукові досягнення у світовому масштабі є спільні з Інститутом біофізики РАН СРСР дослідження по клінічному використанню унікального препарату нового класу, кровозамінника з газотранспортною функцією – перфторану, як альтернативи донорської крові. З 1996 р. перфторан був дозволений до клінічного застосування в Росії, з 1999 р. – в Україні.

В 2001 р. ВООЗ запровадила перфторан в міжнародну анатомо-клініко-хімічну класифікацію. Він відкриває нові можливості в різних областях хірургії, інтенсивної терапії, в умовах військової медицини і медицини катастроф. За цей цикл наукових робіт у 2000 р. професор Л.В. Новицька-Усенко удостоєна Державної премії України та РСФСР в галузі науки та техніки.

У 2019 році з нагоди ювілею професора Л. В. Новицької-Усенко Ю. Ю. Кобеляцький – професор, завідувач кафедри анестезіології – у статті «Слово про Вчителя» чудово і з великою любов’ю висвітлив від імені кафедри багатогранність особистості Людмили Василівни, неординарне бачення світу, виняткову працездатність і цілеспрямованість і те особливе місце, яке вона посідає серед провідних вчених нашої країни. Фахівець, Вчений, Наставник, Педагог, Людина з великої літери. На сьогодні професор Новицька-Усенко Л.В. проводить крім педагогічної викладацької діяльності велику громадську роботу. Вона веде на кафедрі науковий студентський гурток, який заснувала ще 45 років тому. Особисту увагу приділяє мотивації талановитої молоді академії. З 1994 року завдяки Людмилі Василівні кращі студенти отримують її іменну премію. Це вже 52 наші студенти та учні ліцею «Дніпро». Людмила Василівна виховала багато поколінь чудових лікарів, закоханих у свою професію. Вона говорить: «Улюблена робота дуже допомагає у всіх складних життєвих ситуаціях. Ти знаєш, що є справа, якій ти служиш, і це придає сили, це приголомшливий заряд енергії!».

 

Валентин Анатолійович Коссе – теж випускник 1958 року, хірург-віртуоз, онколог, професор ДМА, заслужений лікар України. Його нагороджено орденом «Знак Пошани», медалями.  Хірург з самої великої літери, визнаний не лише у рідному місті, в Україні, але і за кордоном. Він прекрасний вчений, прекрасний керівник і організатор багатьох благородних справ. Валентин Анатолійович – голова товариства онкологів Дніпропетровської області, завідувач кафедри онкології з 1990 по 1999 роки. До 2004 р. – професор кафедри. А з 2004 р. – професор курсу онкології Дніпропетровського медичного інституту традиційної і нетрадиційної медицини.

Здається, що вибір майбутньої професії був йому зумовлений долею. З першого курсу він з головою поринув в навчання, відвідував усі хірургічні гуртки, конференції, семінари. Після лекцій поспішав у відділення хірургії другої міської лікарні асистував під час операцій досвідченим хірургам. Його талант не можливо було не помітити і все частіше йому доручали оперувати самостійно. Ще студентом він вдало провів більше ніж триста різних операцій.

Після закінчення інституту – робота хірургом у лікарні імені Мечникова, постійна робота по вдосконаленню методик хірургічних втручань. У свої 29 років він був призначений завідувачем хірургічного відділення. Це був перший і єдиний випадок за усю історію лікарні ім. Мечникова призначення такої молодої людини на завідування відділенням. Талановитий хірург В. А. Коссе у 1969 році прийшов до онкології. Він поринув в онкологію, в цей один із найскладніших розділів медицини, і його багаторічна практика безумовно була дуже успішною, завжди супроводжувалась власними науковими розробками.

Усі, хто працював під керівництвом Валентина Анатолійовича, сходяться в одному: В. А. Коссе – віртуозний хірург, приголомшливо інтелігентна людина і життєлюб. Завдяки своєму унікальному таланту, ентузіазму та наполегливості в роботі, він вніс важливий внесок у розвиток не лише вітчизняної, але і світової онкології. Пацієнти В. А. Коссе говорять про нього: золоті руки, золоте серце, золота людина!

 

Доцент Сизоненко Ніна Сильвестрівна зі студентських років відрізнялася почуттям високої відповідальності, жагою до пізнання, любов’ю до обраної лікарської спеціальності. До 1968 р. вона працювала дільничним лікарем, одночасно навчаючись у заочній аспірантурі на кафедрі госпітальної терапії ДМІ, де під керівництвом заслуженого діяча науки УРСР професора В. М. Дзяка захистила кандидатську дисертацію на тему «Оцінка стану серцево-судинної системи у віддаленому періоді у осіб, які перенесли інфаркт міокарду». З 1968 по 1971 рр. Ніна Сильвестрівна завідувала першим в Дніпрі та одним із перших в Україні інфарктним відділенням міської лікарні швидкої медичної допомоги, де особливо яскраво проявилися її організаторські здібності керівника, здатного вирішувати найскладніші завдання лікування таких критичних хворих, якими є хворі з гострим інфарктом міокарда. Робота цього відділення багаторазово була відзначена державними нагородами: медаллю «За доблесну працю», орденом «Знак Пошани», дипломами учасника ВДНГ СРСР.

З листопаду 1971 р. доц. Сизоненко пройшла за конкурсом на посаду асистента, а з 1974 р. – доцента кафедри анестезіології та інтенсивної терапії ДМІ. Працювала з великою самовіддачею, творчо, зміцнюючи честь білого медичного халата і лікарського звання. В інституті Ніна Сильвестрівна плідно займалася методикою викладання, складанням методичних розробок, навчальних посібників, ситуаційних та тестових завдань. Написала розділи з інтенсивної терапії невідкладних станів в клініці внутрішніх захворювань в навчальні посібники, що видавала кафедра, брала участь в складанні україно-російсько-латинського «Словника з анестезіології, реаніматології, інтенсивної терапії та гіпербаричної оксигенації». Вона автор 85 наукових робіт, неодноразово брала участь у республіканських, всесоюзних та міжнародних конференціях, з'їздах, симпозіумах. Лікар вищої категорії Н. С. Сизоненко тепло свого серця віддає пацієнтам. Її нагороджено знаком «Відмінник охорони здоров’я СРСР», медаллю «Ветеран труда».

Протягом 1981 – 1988 років вона була заступником декана 2 лікувального факультету, її любили студенти, поважали колеги. З 2002 р. Ніна Сильвестрівна на пенсії.

 

Доцент Лідія Миколаївна Зуєва - випускниця лікувального факультету ДМІ. Спочатку працювала лікарем – окулістом, потім пройшла первинну спеціалізацію з анестезіології і почала працювати лікарем-анестезіологом в обласній клінічній лікарні ім. І. І. Мечникова. З 1967 по 1970 р. навчалася в очній аспірантурі по анестезіології на кафедрі загальної хірургії у професора Л. Н. Коваленко. У 1973 р. захистила кандидатську дисертацію на тему: «Вплив деяких видів знеболювання на обмін тирозину у онкохворих». Її науковими керівниками були професори І. І. Крижанівська та Л. Н. Коваленко.

З 1978 року Лідія Миколаївна працює на посаді асистента кафедри анестезіології і реаніматології. Вдумлива відповідальна людина, вона глибоко аналізувала кожний свій наркоз, порівнюючі клінічні та біохімічні показники, грамотно відповідала на питання, що постійно виникають в складній анестезіологічній практиці. Студенти та лікарі-курсанти поважали її ерудицію, колеги часто консультувалися з нею у складних випадках роботи.

Лідія Миколаївна - автор та співавтор більш ніж 50 наукових праць, методичних розробок, практичних занять для студентів та інтернів, у тому числі «Посібника для практичних занять з анестезіології та інтенсивної терапії» (видавництво «Здоров’я» 1993 р.).

Окреме місце займають її дослідження про вплив на організм людини грязей Солоного Лиману, які відображені у публікаціях та наукових звітах кафедри.

Лідія Миколаївна багато уваги приділяла методичній роботі, відповідально вела кафедральну документацію. Вона відрізнялась надзвичайною скромністю, глибокою порядністю, багатством внутрішнього світогляду, мудрим ставленням до життя, природи, людей, відданістю обраному лікарському обов’язку.

 

Серед випускників 1958 р. науковці Віталій Леонідович Лукич та Борис Сергійович Науменко.

В. Л. Лукич – академік РАМТН, лауреат Державної премії СРСР в галузі науки та техніки, член правління загальноросійської громадської організації «Всеросійська Асоціація спеціалістів в галузі гіпербаричної медицини та техніки». З 1996 р. завідувач центральної лабораторії гіпербаричної оксигенації клінічного центру Московської медичної академії ім. Сєченова.

Сизоненко Н.С.
Сизоненко Н.С.
Лукич В.Л.
Лукич В.Л.

 

Б. С. Науменко – д.м.н., невропатолог. Після закінчення ДМІ працював лікарем-невропатологом у Кривому Розі. З 1970 р. - в Українському НДІ промислової медицини (Кривий Ріг), з 1981 – 2005 рр. – завідувач неврологічного відділу, та водночас (1997-2005) завідувач відділу клінічної профпатології. Напрям його наукових досліджень – проблеми професійної невропатології, зокрема розроблення теоретичних основ патогенезу, критеріїв діагностики та профілактики ранніх проявів вібрацій. Хвороби мангантоксикозу, захворювань периферичної судинної та нервової систем.

 

Олена Миколаївна Муравська у 1958 році закінчила педіатричний факультет ДМІ, отримала диплом з відзнакою і протягом всього життя була взірцем для колег медиків. Талановита учениця М. І. Зазибіна – професора, члена-кореспондента АН СРСР, завідувача кафедри гістології ДМІ.

Лікар-гематолог вищої категорії, Олена Миколаївна стояла у витоків клінічної гематології в Дніпрі. У 1962 році вона почала працювати в лабораторії першого у Дніпрі гематологічного відділення на базі 16-ї лікарні. І вже тоді в неї виявилося надзвичайне професійне чуття, приголомшливе вміння діагностувати найскладніші випадки захворювання крові, вірність яких завжди підтверджували фахівці кафедр гістології Всесоюзного інституту удосконалення лікарів в Москві, Київського інституту гематології, Радіологічного центру АН України, гематологічні клініки Німеччини, США, Ізраїлю. Її дослідження ставали основою не тільки задля її наукових праць, але й важливими для розробки тематики дисертацій співробітників цих установ.

Коли Олена Миколаївна потрапила на курси підвищення кваліфікації у Москву до академіка АМН СРСР проф. Й. А. Кассирського, той із захопленням здивувався, що вона практично без спеціальної освіти володіє настільки точним діагностичним чуттям. Не схильний роздавати незаслужені похвали, академік сказав Олені Миколаївні:

«Ви – чудо, гематолог милістю Божою!»

Для з’ясування точного діагнозу і контролю за лікуванням хворих нею був створений архів мікроскопічних гематологічних препаратів. І на сьогодні це єдиний в Україні архів подібного рівня, який продовжує своє існування на базі клініко-діагностичної лабораторії 4-ї клінічної лікарні.

Нагородами та науковими ступенями для Олени Миколаївни Муравської були врятовані нею життя хворих та її учні. За 50 років трудової діяльності вона передала свій унікальний професійний досвід більш ніж 100 медичним працівникам.

Про випускників 1958 року санітарно-гігієнічного факультету довідуємося з рапорту декану факультету проф. М. Л. Горбуновій про прибуття на ювілейну зустріч:

«З відчуттям гордості та великої радості ми зібралися у стінах альма матер на 20-річний ювілей від дня випуску. Раді Вам доповісти, що внесли гідний внесок у розвиток охорони здоров’я. За відмінну працю багато з нас мають урядові нагороди, удостоєні почесних звань. Серед нас організатори охорони здоров’я, лікарі санітарно-епідеміологічних станцій, лікувально - профілактичних закладів Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської, Київської областей. Ми завіряємо рідний інститут, що будемо гідно нести звання випускника ДМІ».

Науменко Б.С.
Науменко Б.С
Муравська О.М.
Муравська О.М.

 

Усі як один випускники 1958 року вдячні своїм викладачам – професорсько-викладацькому складу за глибокі знання, наставницьку діяльність, багатий професійний досвід, якими вони щиро ділилися зі студентами, прищеплюючи любов до медицини.