Микола Саулович Кахіані – талановитий вчений, педагог і прекрасна людина, хірург-віртуоз, активний громадський діяч, який заклав академічні основи викладання анатомії в Катеринославі.
Засновник та перший завідувач кафедри анатомії людини (у 1917-1919 рр.).
Микола Кахіані народився в родині військового 11 липня 1884 року у маленькому селі Рокити Кутаїської губернії в Грузії. Батьки були високоосвіченими працьовитими людьми, в сім’ї панували взаємоповага, доброзичливість, привітність та гостинність. Дитинство Миколи пройшло у Кутаїсі, де він закінчив гімназію. Пізніше разом із батьками переїхав до Одеси.
У 1904 р. Микола Кахіані вступив на медичний факультет Новоросійського (Одеського) університету і швидко привернув до себе увагу викладачів своїми неабиякими здібностями. Вже з другого курсу його запросив на посаду прозектора-демонстратора кафедри видатний анатом, професор Микола Олександрович Батуєв. Це сталося під час огляду анатомічних препаратів, виготовлених студентами. Препарати студента Кахіані відзначалися професійною майстерністю виготовлення. Відтоді Микола Саулович приділяв роботі на кафедрі весь свій вільний час. Він виготовив велику кількість препаратів (більше півтори тисячі!), багато з яких і донині зберігаються в анатомічному музеї кафедри анатомії в Одесі. Крім того, студент Кахіані написав «Конспекти з нормальної анатомії людини», складені по лекціях професора Батуєва, який схвально оцінив книгу, і вона була двічі видана в 1909 та 1913 роках. 1910 року Кахіані з відзнакою закінчив університет. За рекомендацією професора Батуєва його залишили на посаді помічника прозектора, а в 1912 році він став прозектором (асистентом) кафедри анатомії.
З 1911 по 1913 роки талановитого й перспективного молодого вченого відрядили на кафедру анатомії людини Каїрського університету в Єгипет. Тут, на кафедрі професора Бей-Вабі, Кахіані зібрав та дослідив понад 120 черепів старовинного населення Єгипту. Цей матеріал ліг в основу його докторської дисертації.
У 1914 році з початком Першої світової війни Кахіані відбув на фронт. Працював головним лікарем, головним хірургом, хірургом-консультантом в ряді госпіталів, тривалий час очолював лазарет Євгенівської громади 8-ї армі. Виконував різноманітні операції, демонструючи блискучу техніку, зумовлену вичерпним знанням анатомії. Друг та однополчанин Миколи Сауловича, видатний хірург і акушер-гінеколог, а також чудовий педагог та художник професор Г. Ф. Цомакіон, який очолював кафедру акушерства та гінекології нашого навчального закладу у 1922-1928 роках, писав у своїх фронтових спогадах: «Мені часто доводилося бути присутнім, а нерідко й асистувати йому під час операцій. Важкі черепні, черевні та інші хірургічні втручання проводилися ним із такою швидкістю й легкістю, що необізнаному могли здатися дрібницею. Невтомний хірург, він ще й знаходив час читати лікарям лазарету лекції з загальної та військово-польової хірургії, топографічної анатомії з оперативною хірургією». Свої фронтові спостереження Кахіані узагальнив у ряді наукових статей: «До питання пластики твердої мозкової оболонки», «Чи можлива успішна операція з приводу поранення черепа в умовах передової позиції», «Випадок поранення верхньої та нижньої щелеп осколком шрапнелі вагою півтора фунта» та ін.
Коли в 1917 році директор Катеринославських вищих жіночих курсів, професор М. Й. Лебедев попросив професора М. О. Батуєва порекомендувати когось на посаду завідувача кафедри анатомії, той без вагань назвав Миколу Сауловича Кахіані. Професор привіз із собою друзів-однокурсників, з якими мав досвід роботи в госпіталях. Це лікарі-хірурги М. М. Тростянецький, Б. В. Булгаков, Е. Ц. Зарембо; препаратор, колишній санітар Шелеганов і сестра милосердя А. М. Стукман.
В цьому ж році М. С. Кахіані отримав звання професора. Одночасно його обрали вченим секретарем Ради професорів, а згодом – деканом медичного факультету Катеринославського університету. Молодий, енергійний, принциповий та високообдарований учений брав активну участь у науково-педагогічній та громадській діяльності факультету. В короткий термін він прославився як чудовий викладач, блискучий лектор, талановитий організатор педагогічного процесу. Згуртувавши навколо себе здібну молодь, зміг створити міцні традиції академічної школи анатомів.
Колектив кафедри анатомії почав освоювати виділений йому будинок Олексіївського шпиталю (нині це корпус суспільних наук на вул. Севастопольській 17). Всі свої зусилля Микола Саулович направив на становлення кафедри, навчального процесу. Він читав лекції, вів практичні заняття не тільки зі студентами, а й вчив молодих прозекторів препаруванню, виготовленню музейних препаратів. Про це із захопленням згадував видатний вчений професор Віталій Павлович Курковський, який навчався і працював прозектором на кафедрі в Миколи Сауловича: «Вражала його бездоганна техніка препарування, воістину фантастична швидкість, з якою він оголював відповідні анатомічні утворення. Так, наприклад, молоді прозектори на чолі з професором всього за три дні відпрепарували всі судини та нерви на трупі жінки та виготовили прекрасний препарат судин та нервів. Цей препарат постійно був у колі уваги студентів та відвідувачів музею. Він прикрашав музей кафедри в новому анатомічному театрі до 1941 року. Під час війни весь корпус разом із музеєм були зруйновані фашистами».
Професор Кахіані дуже важливим і необхідним для медичного інституту вважав спорудження анатомічного музею та анатомічного театру, як тоді його називали. Анатомічний театр – така назва в анатомії з’явилась на початку ХVІІ сття з моменту офіційного дозволу церквою розтинання трупів з навчальною й дослідницькою метою. Нерідко в той час на публічні розтини приходили усі охочі, а завершувались вони виконанням музичних творів чи співом. Звідси й назва – анатомічний театр. Пізніше такі приміщення, де викладали анатомію та проводились наукові дослідження, стали називатися анатомічними інститутами чи морфологічними корпусами.
На початку 1917 року вищі медичні курси отримали велику земельну ділянку і розпочалися проєктні роботи та будівництво морфологічного корпусу. Ними керував відомий катеринославський архітектор О. Л. Красносельський. Він прислухався до влучних порад професора Кахіані та доцента Є. Ц. Заремби з планування кімнат кафедри анатомії людини. Фасад анатомічного театру було споруджено за п’ятичастинним принципом. В його центральній частині знаходиться портик з арковою стелею, з обох боків - чотири стрункі колони з капітелями корінфського ордену. Над входом на рівні другого поверху – велике напівкругле вікно. На другому і третьому поверхах лівого крила розміщувались великі зали, один з них на третьому поверсі був призначений для анатомічного музею, другий – для великих секційних засідань. Зараз на місці великого секційного залу розміщується народний музей історії ім. І. І. Крижанівської нашого університету.
Енергія, цілеспрямованість, різнобічність інтересів, які були притаманні професору Кахіані, вражали колег та студентів. «Його високу струнку фігуру, кучеряве волосся, прекрасні живі очі можна було бачити скрізь, і скрізь він був близькою та рідною людиною» - пригадують професори Г. Ф. Цомакіон та В. Л. Гербільський.
Катеринославський період діяльності М. С. Кахіані був дуже плідним. Вчений за короткий термін зумів організувати кафедру, навчити кваліфікованих співробітників, створити основу анатомічного музею, піднести викладання анатомії до високого академічного рівня. Завдяки своїм глибоким всебічним знанням і науковій ерудиції, таланту та харизмі він завоював у нашому медичному інституті великий авторитет. Тож коли постало питання про переїзд Миколи Сауловича до Тифліського університету, катеринославські професори, співробітники та студенти, друзі та знайомі вмовляли його залишитися у нашому виші. Але професора покликали на батьківщину, і він з великим душевним болем покинув Катеринослав, який став йому рідним. З теплотою і любов’ю він пізніше згадував: «Це були світлі дні мого життя».
У вересні 1919 року професор Кахіані приїхав до Грузії, де був обраний завідувачем кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Тифліського університету. Працював у великій насназі, не знаючи втоми, заряджаючи своєю енергією співробітників кафедри та студентів. Він ніколи не жалівся на втому: «Таке життя лікаря, вічно належиш іншому та ніколи самому собі, а що робити? Назвався груздем, лізь у козуб», - жартував Микола Саулович і продовжував працювати. З натхненням, в ім’я життя людини.
Професор М. С. Кахіані вважається одним із визнаних основоположників грузинської наукової хірургії.
Напружена праця підточила здоров’я професора Кахіані. Після нетривалої хвороби 15 лютого 1928 року на 44 році життя перестало битися серце людини, яка сама тисячі разів у битві зі смертю виривала з її пазурів життя приречених людей і бачила в цьому сенс свого життя, свій святий обов’язок. Життя та професійна діяльність професора Кахіані – це приклад для наслідування майбутніх поколінь лікарів.
М. С. Кахіані похований в Дідубі - тбіліському пантеоні громадських діячів Грузії.
Пам'ять про Миколу Сауловича Кахіані та його спадщину дбайливо зберігається у скарбниці музею історії Дніпровського державного медичного університету.
