Як приємно і цікаво розповідати про педагогів і науковців нашого медичного університету, які були яскравими особистостями та внесли вагомий внесок в історію нашого закладу вищої освіти. Серед них ім’я професора Стеркіна Еммануїла Яковича, д.м.н., патофізіолога, представника Харківської наукової школи, якому восени цього року виповнюється 120 р. з дня народження.
Еммануїл Якович Стеркін народився 23 жовтня 1901 року у місті Києві. Спочатку його життєвий шлях був далеким від медицини. У 1920 році він закінчив Херсонське комерційне училище. Далі юнак проявив себе у військовій сфері. Працював у місті Олешки інструктором зі спорту допризовної воєнної підготовки. Під час липневого наступу Врангеля на місто Олешки був зарахований до загону особливого призначення та брав участь у боях при відступу з м. Олешки до м. Херсон.
А далі почалася медична професійна сторінка життя Еммануїла Яковича: восени 1921 р. він вступив до Харківського медичного інституту. Навчався та працював у канцелярії ХМІ, був обраний секретарем профкому Всеробітпрофу.
З третього курсу навчання майбутній лікар та вчений почав працювати на кафедрі патофізіології. У 1925-1928 роках продовжив навчання як аспірант тієї ж кафедри. Надалі асистентом та старшим асистентом.
Окрім роботи на кафедрі Еммануїл Якович займався адміністративною та науковою роботою в інших установах. З 1926 року завідував біохімічною філією при клінічному відділенні Українського медико-профілактичного інституту, з 1929 року і по день евакуації у 1941 р. завідував патофізіологічним відділом третього єдиного диспансеру, який з 1936 р. було перетворено у 2-й Харківський медичний інститут.
У 1933 р. за значний внесок у науку Постановою Кваліфікаційної комісії Наркомздраву УРСР Еммануїлу Яковичу присвоєно звання доцента без захисту дисертації, а у 1938 р. присуджено науковий ступінь кандидата наук.
Докторську дисертацію на тему «Материалы по физиологии и патологии обмена фруктозы и молочной кислоты» Е. Я. Стеркін захистив 21 червня 1941 р.
А потім почалася Друга світова війна…
З 1944 по 1945 р. Емануїл Якович завідував кафедрою патофізіології Киргизького сільськогосподарського інституту.
Коли закінчилася війна, проф. Е. Я. Стеркін стає завідувачем кафедри патологічної фізіології Дніпропетровського медичного інституту (з 1945 по 1952 рр.). Це були непрості роки післявоєнного відновлення. Повоєнна розруха та дефіцит кваліфікованих викладачів, приміщень, устаткування створили багато проблем для роботи колективу кафедри.
Науковий напрям роботи кафедри в цей період – вивчення питань порушення обміну речовин при патології печінки, патогенезу цукрового діабету, замерзанні та інше.
Професор Е. Я. Стеркін розробив лактозний тест визначення лактацидемії після навантаження фруктозою, причому замість дефіцитної фруктози використовували інвертовану сахарозу, технологію інвертування якої він і розробив. Крім основної проблеми на кафедрі, в цей період вивчали в експерименті механізм розладів при обмороженнях.
Еммануїл Якович брав активну участь у науковому житті інституту, виступав на конференціях, засіданнях. Значну увагу приділяв навчанню аспірантів. Його ерудиція (він володів англійською, французькою, німецькою мовами), талант експериментатора, людські якості були для молоді постійним прикладом.
Еммануїла Яковича любили студенти і співпрацівники як видатного професора-патофізіолога. Його лекції були високонаукові, сучасні та популярні за формою викладу. На них приходили не тільки наші студенти, але й лікарі міста і студенти університету.
Професор Е. Я. Стеркін - автор майже 80 наукових праць. Йому належить навчальний посібник з патофізіології з елементами патанатомії, а також посібник для студентів середніх медичних закладів. Під його керівництвом захищено 5 кандидатських дисертацій.
Професор Е. Я. Стеркін помер раптово у розквіті сил від інфаркту у 1954 році.
Вихованці всіх навчальних закладів, де працював Еммануїл Якович Стеркін, запам’ятали свого наставника як видатного науковця, чудового лектора, гарну людину.
Наукова та педагогічна діяльність Е. Я. Стеркіна відіграла важливу роль у повоєнному відновленні і розвитку кафедри патофізіології Дніпропетровського медичного університету.
Шануємо пам’ять наших талановитих вчених!
