Соломон Якович Штейнберг – талановитий вчений, терапевт, чудовий клініцист, доктор медичних наук, професор, учень академіка М. Д. Стражеска.
У 1917 р. він закінчив медичний факультет Київського університету. З 1918 до 1929 р. працював у госпітальній терапевтичній клініці КМІ під керівництвом Ф. Г. Яновського, М. Д. Стражеска і В. В. Виноградова.
У Дніпропетровському медичному інституті Соломон Якович працював з 1929 по 1937 роки. Спочатку один рік він завідував кафедрою біохімії, через рік очолив кафедру факультетської терапії ДМІ та за сумісництвом завідував кафедрою біохімії.
Блискуче знання біохімії та терапії дозволило С. Я. Штейнбергу вміло керувати кафедрами. В цей час повністю оновився штат кафедри, вперше на ній з’явилися аспіранти та клінічні ординатори. Соломон Якович запропонував на практичних біохімічних заняттях проводити не тільки якісні, а й кількісні аналізи. На кафедрі була введена доцентура з курсу туберкульозу. Клініка госпітальної терапії отримала перший у місті електрокардіограф. Значна захворюваність на малярію і туберкульоз у Дніпропетровську, а також виняткове за своєю масовістю отруєння ботуліністичним токсином у 1931-1932 рр. визначили науковий напрямок кафедри – вивчення патогенезу, клініки та лікування інфекційних захворювань, а також їх ускладнень, особливо патології печінки.
Соломон Якович був чудовим клініцистом. Обходи хворих проводив постійно із співробітниками кафедри і студентами. Детально пояснював студентам різні випадки лікування. Його лекції були докладними і цікавими. Він був блискучим лектором, проводив засідання наукових студентських гуртків, передаючи весь свій досвід і знання майбутнім лікарям. Студенти поважали і любили Соломона Яковича. Ось як вони відгукувалися про нього:
«З терапією нам дуже пощастило. На четвертому курсі лекції нам читав відомий терапевт С. Я. Штейнберг. Ми його слухали на одному подиху – це був сплав багатого клінічного досвіду та вміння викладати складні глави терапії на найвищому рівні…»
У 1937 р. проф. Штейнберг був призначений на посаду директора Українського інституту експериментальної медицини у Харкові. З 1938 р. він завідує кафедрою пропедевтики внутрішніх хвороб, згодом госпітальної терапії, а з 1947-1966 р. – кафедрою факультетської терапії ХМІ.
Соломон Якович Штейнберг – автор 77 наукових праць, в тому числі – 5 монографій.
У 1938-1941 рр. був відповідальним редактором журналу «Врачебное дело», членом правління Української спільноти терапевтів і правління Харківської медичної спільноти, членом президії Вченої ради Наркомату охорони здоров’я УРСР, обирався депутатом Харківської міськради.
За словами академіка АМН України Малої Любові Трохимівни - професора Харківського медичного університету і учениці проф. Штейнберга, він був талановитим ученим із широким діапазоном наукових інтересів. Чудовий гуманний лікар, вимоглива, мудра, справедлива та щира людина.
«Я глибоко поважала й щиро любила мого вчителя. Можна без перебільшення сказати, що у моїй творчій долі йому належить велика роль. Істинний вчитель проживає два життя – своє життя і життя свого учня. У С. Я. Штейнберга було розвинуте це почуття – жити життям своїх учнів, розуміти їх, допомагати, давати мудрі поради», - розповідала вона про свого наставника.
Таким запам’ятали Соломона Яковича й інші учні, серед яких було немало майбутніх визначних вчених.
І в теперішній час на терапевтичних кафедрах університету, кафедрі біохімії та медичної хімії, в музеї історії імені І. І. Крижанівської зберігаються численні наукові напрацювання професора Я. С. Штейнберга, а його життєвий і науковий шлях слугує взірцем для численних поколінь молодих викладачів.
