Добігли кінця розповіді про випуски 1950-х років. В цілому за цей період Дніпропетровський медичний інститут підготував країні 4 241 спеціаліста. Вони роз’їхалися за направленнями у різні куточки нашої великої країни і гідно несли звання випускників нашого закладу вищої освіти.
Сьогодні розповідь про вихованців ДМІ 1959 року випуску.
Випуск цього року був багатий на особистості, які присвятили життя служінню практичній медицині і освітній діяльності в стінах рідної alma mater. В когорті випускників 1959 року видатні вчені зі світовим ім’ям професора О. В. Люлько, П. Т. Сягайло, В. І. Солоний, В. М. Пазанич, Ю. А. Чиж; досвідчені педагоги, доценти І. Юрченко, В. Наливайко, Р. Бойко, В. Кураєв, відомі лікарі М. Сич, В. Гнатюк, В. Іващенко, А. Щербак, Л. Кирилович, Г. Кроль, І. Кроль і багато інших.
Вони не втрачали зв'язок з рідним інститутом і проводили зустрічі випускників, свого курсу. Випускники зібралися на традиційну зустріч у 1969 р, перша зустріч 10 років потому як залишили стіни нашого інституту. Вестибюль морфологічного корпусу гудів, неначе переповнений вулик: лунали радісні вигуки, дзвінкий сміх, вітання. Альма-матер гостинно зустріла своїх вихованців. Члени оргкомітету на чолі з випускником курсу доцентом Іваном Юрченко дарують кожному ювіляру пам’ятний подарунок – книгу М. Шатрова «Город на трех холмах». Скриплять пера: кожний прагне, щоб на першій сторінці книги залишились автографи його колег-однокурсників.
І знову як і 10 років тому у святково прибраній першій аудиторії за парти сідають тепер уже збагачені життєвим та професійним досвідом люди. Колишній староста випускників Н. Г. Кобура гаряче вітає всіх присутніх, згадує про студентські роки, дякує професорам і викладачам за передані знання та досвід, закликає колег ніколи не старіти душею, бути чуйними до хворих і завжди пам’ятати про свою альма-матер.
Від імені ректорату інституту виступив з привітанням декан лікувального факультету доцент Л. В. Вільковський. Він розповів про зміни, які сталися в інституті за 10 років. З теплими вітальними словами виступили заслужені діячі науки професори Г. О. Батрак, Л. А. Луковський.
По-різному склалися долі випускників 1959 року…
Незмінний капітан футбольної команди Анатолій Щербак став завідувачем психоневрологічного відділення залізничної лікарні м. Мукачева.
Анатолій Вовк усі ці роки віддав чесному служінню Батьківщині в лавах Радянської армії.
Василь Гнатюк – колишній голова профспілкової організації курсу, став хірургом вищої категорії, працює головним лікарем в Запорізькій області.
Член комсомольського бюро Ганна Король – гінеколог першої категорії, працює у Кривому Розі.
Михайло Микитович Сич перед початком Другої світової війни закінчив Кіровоградську фельдшерсько-акушерську школу та Херсонську фармшколу. У Другу світову брав участь у боях з фашистськими загарбниками та у партизанському русі. Нагороджений орденом «Червоної зірки», медаллю «За Перемогу над Німеччиною». Після закінчення лікувального факультету ДМІ працює лікарем-фтизіатром та головним лікарем в Тарасівській тублікарні Кіровоградської області.
Терапевт вищої категорії Любов Курилович очолює терапевтичне відділення однієї з лікарень Московської області.
Одним із кращих терапевтів Білорусії став відмінник навчання Володимир Іващенко.
Начальником хірургічного відділення одного із госпіталів Камчатки працює Іван Доненко.
Член оргкомітету – Всеволод Кураєв – асистент кафедри анатомії медінституту.
У кожного випускника своя доля. Але на якій би посаді не трудились вихованці інституту – мета у всіх одна: чесно виконувати урочисту клятву, яку вони дали альма матер і Батьківщині.
Через півстоліття від цієї ювілейної зустрічі, розповідь про яку збереглася на сторінках вже пожовклого від часу номеру «Відмінника навчання», ми можемо з гордістю називати імена наших вчених – випускників 1959-го.
Олексій Володимирович Люлько став відомим вченим урологом, професором, членом-кореспондентом АМН України, двічі лауреатом Державної премії УРСР у 1983 р. та України у 2001 р., заслуженим діячем науки і техніки України.
Він завідувач кафедри урології протягом 35 років, проректор з наукової та лікувальної роботи.
Ним створена велика наукова школа. Під його керівництвом виконані та захищені 47 кандидатських та 13 докторських дисертацій.
Автор понад 600 наукових праць, двох підручників, 5 атласів, 9 посібників, 33 монографій, 7 методичних рекомендацій, 14 винаходів, 4 патентів.
О. В. Люлько був віце-президентом Української асоціації урологів, членом Міжнародної асоціації урологів, членом спеціалізованої вченої ради при Інституті урології та нефрології АМН України.
Протягом 5 років був членом експертної Ради ВАК України.
Дитячий хірург, ортопед-травматолог, професор Петро Трохимович Сягайло – академік Академії наук національного прогресу, заслужений працівник Вищої школи, лауреат ВДНГ СРСР та УРСР, з 1978 по 1996 рр. завідувач кафедри хірургії, травматології та ортопедії дитячого віку ДМІ, декан педіатричного факультету ДМІ з 1981 – 1990 рр. Автор 14 винаходів та 22 запропонованих раціоналізаторських рішень, більше ніж 250 друкованих наукових робіт та трьох монографій.
П. Т. Сягайло - провідний дитячий хірург, талановитий лікар та вчений, чудова людина. Його життя – це приклад бездоганного безкорисливого служіння людям.
Свою кандидатську дисертацію він присвятив вивченню тяжких закритих ушкоджень м’яких тканин у гірняків Криворізького гірничорудного басейну, розробив методи лікування, які дозволили в п’ять разів знизити інвалідність у цієї групи постраждалих. У 1972 р. він захистив докторську дисертацію «Особливості перебігу, відновлення, лікування та експертиза непрацездатності при роздавленності кінцівок». З 1978 р. обирається завідувачем кафедри хірургії, травматології та ортопедії дитячого віку ДМІ, яку очолює до 1996 р. Саме в ці роки у професора П. Т. Сягайла особливо проявився талант клініциста, наукового працівника, організатора і педагога. Предметом постійної уваги та творчого пошуку для нього була розробка нових оригінальних втручань на опорно-руховому апараті та внутрішніх органах у дітей. Методи кістково-пластичного заміщення дефектів довгих трубчастих кісток на ділянці росткових зон, розроблені в клініці під керівництвом П. Т. Сягайла, широко застосовувались у медичній практиці. Ним запропоновані та впроваджені в клінічну практику нові методи лікування бронхоплевральних нориць, кілеподібної та лійкоподібної деформацій грудної клітки в дітей, деформацій кінцівок у зростаючому організмі після перенесеного гематогенного остеомієліту та інших ортопедичних захворювань.
Професор П. Т. Сягайло приділяв велику увагу вихованню молодого покоління. Його завжди цікавили проблеми студентів, і він прикладав багато зусиль для їх реалізації. Студенти любили його за справедливість, чесність, безкорисність і велику-велику працездатність.
Професор Вадим Іванович Солоний більше пів віку свого життя працював в рідній альма-матер. Нейрохірург, людина з науковим завзяттям і золотими руками, провідний хірург області. У 1959 році після закінчення інституту, був направлений в Петриківську центральну районну лікарню, де за три роки пройшов шлях від хірурга до завідувача хірургічного відділення та головного хірурга району.
В 1962 р. він був направлений на роботу у хірургічну клініку Дніпропетровської обласної лікарні ім. Мечникова. В 1966 році він організував і очолив перше в області нейрохірургічне відділення, яким завідував до 1980 року. В цей час почалась його наукова діяльність. В 1970 р. він успішно захищає кандидатську дисертацію «Деякі клініко-біохімічні зміни в гострому періоді черепно-мозкової травми», а у 1984 р. – докторську «Хірургічна профілактика неблагоприємних наслідків ламінектомії». Велике завантаження роботою не заважає йому продовжувати плідні дослідження в галузі удосконалення медичної техніки, пошуки нових методів діагностики та лікування нейрохірургічних захворювань. На його рахунку 40 винаходів, деякі носять його ім’я (наприклад, апарат для вправлення вивихів хребців), а це говорить про їх особливу новизну та ефективність. Два його винаходи одержали бронзові нагороди на ВДНГ УРСР, нагороджений знаком «Винахідник СРСР».
З 1980 року Вадим Іванович починає педагогічну діяльність, протягом 5 років він працює на кафедрі нейрохірургії ДМІ. На формування його педагогічної майстерності серйозний вплив зробили такі педагоги професори, як Ф. Я. Розе, Ф. А. Любін, В. М. Миртовська, М. М. Мосійчук.
З 1985 р. робота професора Солоного В.І. пов’язана з кафедрою медико-соціальної експертизи, яку він очолював по 1999 р. Людина демократичного складу і широких підходів, з ним легко і цікаво було працювати. Він зі знанням справи активно включився у підготовку методичної документації та навчальних посібників для лікарів-нейрохірургів факультету удосконалення. За його керівництво кафедра перетворилася у сучасну навчально-методичну базу підготовки лікарів-експертів з усіх регіонів України. Тисячі фахівців підвищили свою кваліфікацію на кафедрі в цей період.
Професор В. І. Солоний – автор 240 наукових праць, 3 монографій, 14 методичних рекомендацій.
Представником Дніпропетровської гігієнічної школи був професор Володимир Михайлович Пазинич. Він закінчив санітарно-гігієнічний факультет ДМІ, після аспірантури працював на кафедрі загальної гігієни асистентом, доцентом. У 1972 р. під керівництвом професора М.Г. Шандали захистив докторську дисертацію «Гігієнічне значення забруднення повітряного середовища аерозолями легуючих металів». З 1972 – 1974 рр. професор Пазинич завідував кафедрою загальної гігієни ДМІ. Науковий напрямок роботи кафедри у цей період був націлений на розробку гігієнічного нормування комбінованої дії хімічних факторів повітря промислових міст.
З 1976 р. В. М. Пазинич переходить на роботу у Запорізький державний медичний університет на посаду завідувача кафедри гігієни та екології. Під його керівництвом у 1995 році відкрито Інститут медико-екологічних проблем.
Володимир Михайлович приділяв велику увагу підготовці науково-педагогічних кадрів і підвищенню кваліфікації лікарів. Він підготував одного доктора та шістьох кандидатів медичних наук. Автор та співавтор 190 наукових робіт, співавтор підручників «Гігієна та екологія», «Гігієна дітей та підлітків», навчального посібника «Радіаційна гігієна».>
Професор Юрій Андрійович Чиж – випускник 1959 р., фахівець з лікарського контролю, спортивної медицини, лікувальної фізкультури.
Свій трудовий шлях він розпочав на кафедрі фізичного виховання та лікувальної фізкультури ДМІ викладачем фізичного виховання. Очолював спортивний клуб, а також тренував збірну команду інституту з боротьби.
У 1960-ті роки після закінчення лікувального факультету керував відділом охорони здоров’я Дніпропетровської області. За цей час провів значну організаційно-методичну роботу зі створення обласного та декількох міських лікарсько-фізкультурних диспансерів – у Дніпропетровську, Кривому Розі, Дніпродзержинську – та мережі кабінетів лікарського контролю та лікувальної фізкультури області. За його ініціативою у серпні 1960 р. був відкритий Дніпропетровський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер І категорії, головним лікарем якого Юрій Андрійович працював по 1971 р. За його керівництва служба лікарського контролю та лікувальної фізкультури постійно удосконалювалась, отримала заслужене визнання, стала базою для науково-практичної діяльності.
Під керівництвом В. М. Дзяка у 1965 р. Ю. А. Чиж захистив кандидатську, а у 1972 р. – докторську дисертації. Цього ж року він був обраний за конкурсом на посаду завідувача кафедри фізичного виховання, лікувальної фізкультури та лікарського контролю ДМІ. У 1974 р., коли курс лікувальної фізкультури та лікарського контролю став самостійною кафедрою, Юрій Андрійович очолював її до 1983 р. На кафедрі була створена науково-дослідна лабораторія з найсучаснішим на той час обладнанням для функціональної діагностики.
Автор 144 наукових праць, 3 монографій, 6 методичних рекомендацій. Протягом багатьох років він був головою обласного наукового товариства з лікарського контролю та лікувальної фізкультури, членом правління наукового товариства СРСР. За розвиток служби лікарського контролю в Україні у 1965 р. отримав звання «Відмінник охорони здоров’я». У 1968 році нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та орденом «Знак Пошани», грамотою Міністерства охорони здоров’я СРСР. Учасник Другої світової війни, має бойові ордени та медалі.
Іван Володимирович Юрченко – к.м.н. доцент кафедри анатомії людини. Все своє професійне життя він присвятив альма матер. Він був людиною з великої літери, мав чуйне серце, завжди займав активну позицію в житті.
Ще у студентські роки Іван Володимирович приділяв багато уваги науковій роботі у студентських гуртках на кафедрах анатомії, хірургії, терапії. Кандидатська дисертація, тема якої була запропонована професором Д. П. Чухрієнко та виконана під керівництвом професора К. Д. Філатової про кровопостачання вушок серця мала великий успіх у кардіохірургів, бо саме в той час почали оперувати на серці.
Доцент Юрченко був раціоналізатором та винахідником. Так, разом з професором С. Є. Стебельським їхнім винаходом – камерою для вітальної (прижиттєвої) мікроскопії - стало новим напрямом у морфологічних дослідженнях. Він свідчить про суть цього напряму – функціональну морфологію мікроциркуляторного русла (дослідження капілярного кровообігу на живих об’єктах). Потім Іван Володимирович запропонував ще низку технічних рішень в галузі дослідження мікроциркуляції і біологічної дії ультразвуку. Про цінність винаходів І. В. Юрченка неодноразово йшлося у журналі «Винахідник та раціоналізатор».
З 1961 по 1984 рр. Іван Володимирович був заступником декана лікувального факультету. Його знали і пам’ятали численні покоління студентів – нинішні лікарі. Цікавлячись життям альма матер, вони завжди запитували: «Як там наш батько Іван?», називали його батьком морфокорпусу, бо Іван Володимирович вболівав за кожне деревце, кожний кущик, висаджені перед морфологічним корпусом. Він був улюбленим вчителем студентів.
За плідну трудову діяльність доц. І. В. Юрченко був нагороджений знаками «Відмінник охорони здоров’я», «Винахідник СРСР», «Відмінник Червоного Хреста та Червоного Полумісяця».
Випуск 1959 року - це ще одна яскрава сторінка величної історії Дніпровського державного медичного університету. Минуло 62 роки з тої пори, завершилося професійне, а для багатьох і людське життя випускників, але продовжують жити їх добрі справи, історії відданого служіння медицині, скарбниця творчих здобутків видатних особистостей.
