На зорі заснування Дніпровського державного медичного університету, а саме 23 лютого 1923 року минулого століття був створений профспілковий комітет нашого навчального закладу. Напередодні 100-річного ювілею профспілкової організації музей історії ім. І. І. Крижанівської та профспілковий комітет ДДМУ підготували серію розповідей про становлення та напрями розвитку нашої профспілки.
А розпочнемо розповідь про створення профспілок Катеринославської губернії загалом та галузевої профспілки медичних працівників.
Профспілки – це єдина суспільна структура, яка має можливості та здатна захистити інтереси працюючої людини.
Багато цікавих фактів із цього питання знаходимо у книзі Віктора Ковриги «Завжди з людьми», який детально проаналізував сторінки історії Дніпропетровської обласної організації профспілки працівників охорони здоров’я від витоків до сьогодення.
Шлях створення профспілки медиків був складним та тернистим. Уже із середини ХІХ сторіччя спостерігалось відчутне прагнення медиків до об’єднання. Причину цього можна пояснити, усвідомивши, ким був лікар у царській Росії. Медицина в ті часи виокремлювалася суспільством як найважливіша сфера соціальної діяльності. Медики нерідко брали на себе функції виразників народних сподівань. Вони втілювали в життя думки про необхідність «змін соціального побуту, підйому охорони здоров’я, що знаходилася в той час у жалюгідному стані».
У 1869 р. у Катеринославі організовано «Товариство лікарів». Згодом воно розпочало працювати під егідою «Всеросійського товариства російських лікарів на честь М. І. Пирогова», яке стало організаційним центром громадської та земської медицини. При Катеринославському товаристві діяли комісії з поширення санітарно-гігієнічних знань, статистики, боротьби з туберкульозом та іншими небезпечними захворюваннями, дитячою смертністю.
У 1897 р. у нашому місті створено Товариство взаємодопомоги фельдшерів та фельдшериць. Саме воно стояло біля витоків професійних спілок серед медиків. Діяльність фельдшерів була тяжкою та воістину подвижницькою. Через брак земських лікарів вони часто ставали «по медичній частині» на величезних територіях. Тоді вважалося, що «лекарь» – це панський лікар, а фельдшер – мужицький лікар. Представники земства вважали, що оскільки фельдшер обходився дешевше лікаря, то замість одного лікаря можна мати трьох фельдшерів. Катеринославське земство у 1870 р. відкрило при губернській земській лікарні фельдшерську школу, яка щорічно випускала по 10-12 фельдшерів. І зараз ця школа існує як медичне училище, розташоване поряд із 16-ю міською лікарнею.
Дуже тяжкими були умови праці у провізорів, аптечних помічників та учнів. Вони працювали по 13 – 15 годин на добу та нерідко потрапляли в повну кабалу до господарів, які не тільки не платили учням платні, а навпаки вимагали з них плату за прописку в місті. Тяжкі умови праці та постійне зіткнення зі шкідливими речовинами призводили до високої захворюваності та смертності аптекарського пролетаріату. Мало хто з них доживав до 40 років. Тому аптечний народ у роки першої революції об’єднався у свій професійний союз фармацевтів, ставши бойовим і непоступливим.
У 1906 році в Катеринославі створені Товариства взаємодопомоги фармацевтів та аптечних працівників, ветеринарних лікарів та лікарів промислових підприємств. Цього ж року відповідно до «Тимчасових правил про професійні товариства», які фактично були першим нормативно-правовим актом, офіційно зареєстровано закон про профспілки «Професійне товариство службовців фармацевтів Катеринославської губернії». Це товариство було членом першого міжсоюзного профоргану губернії – Центрального бюро профспілок.
У жовтні 1910 р. у Львові українські лікарі об’єдналися для відстоювання прав лікарської громади та захисту інтересів пацієнтів, утворивши першу українську лікарську громадську організацію – Українське Лікарське Товариство. Воно об’єднало не лише лікарів нинішньої Львівщини, а й Тернопілля, Івано-Франківщини, Буковини та Закарпаття.
12 жовтня 1917 р. у Києві проведено перший Всеукраїнський лікарський з’їзд, в якому взяли участь представники 79 лікарських товариств. Забігаючи наперед, слід сказати, що у 1939 році за сталінського режиму лікарське товариство було ліквідоване.
У передреволюційний період профспілка та товариства взаємодопомоги медичних та фармацевтичних працівників, передова медична спільнота не зупиняли своєї діяльності. Вони зробили великий внесок у ліквідацію наслідків однієї з найстрашніших епідемій - холери в губернії у 1910 році, яка затягнулася на декілька років.
У 1917 році процес створення та формування професійних спілок тривав цілий рік, він будувався за виробничими та цеховими ознаками: спілка металістів, службовців лікувальних установ, середнього медичного персоналу, зубних лікарів. Щоб ліквідувати цей хаос, був створений керуючий та координуючий орган – Центральне бюро профспілок. І Всеросійський з’їзд профспілок, що відбувся у січні 1918 р., наголосив на створенні профспілок за виробничою ознакою. На об’єднання медиків в єдину профспілку знадобилося 2,5 роки. Перший з’їзд медичних працівників у березні 1919 р. затвердив створення єдиної профспілки працівників охорони здоров’я «Всемедикосантруд», на ньому були присутні 196 делегатів.
Із архівних документів відомо, що 1920 р. у Харкові створено представництво ЦК профспілки медиків України. Рік потому замість нього створено Південне бюро Центрального комітету, яке у 1923 році перейменоване на Українське бюро ЦК спілки Медсантруд. На І Всеукраїнському з’їзді (1924 р.) бюро перейменували у Всеукраїнське Центральне правління профспілки, яке 1927 р. реорганізоване у Всеукраїнський комітет профспілки (ВУК). З 1934 р. – ЦК профспілки Медсантруд України.
Повернімося до Катеринослава 1923 року. 25 лютого в медичному інституті відбулися святкові збори з нагоди створення в ньому профспілкової організації. Тоді ж обрано комітет профгрупи, запропонований партосередком. Губернський відділ профспілки «Медсантруд» урочисто вручив інституту Червоний прапор (Держархів вищих органів влади Ф. 2684, профспілка Медсантруд, оп.1, д.49).
Профорганізація медичного інституту з перших днів зарекомендувала себе якнайкраще. До профспілкової роботи активно долучилося багато провідних професорів, викладачів, студентів. Робітничо-селянська молодь інституту - робітфаківці були активними членами профспілки. Вони внесли бойовий дух і завзяття у студентські лави, ухвалювали важливі рішення для покращення студентського життя. Для студентів запровадили стипендію, надавали місця в гуртожитках. Перший гуртожиток для студентів усіх вузів міста розміщувався в Будинку пролетарського студентства по вулиці Тараса Шевченка.
Серед активістів-профкомівців ДМІ цього періоду були професор О. Ф. Држевецький, майбутні професори Л. О. Смирнова, З. А. Сотська, Ф. Я. Розе, А. Г. Кроль, І. М. Кучерявий. Як політком ДМІ велику роль у становленні профспілки закладу відіграв О. Л. Левін-Лаврецький, у подальшому ректор ДМІ, та ректори 30-х років професори С. С. Каган, Л. А. Габінов, І. М. Кучерявий.
Одним із перших керівників профспілкової організації інституту був наш випускник 1925 р. Аркадій Григорович Кроль – у подальшому професор, відомий офтальмолог, вчений та громадський діяч. З 1927 року до початку Другої світової війни він працював у ДМІ. В цей же період 1927-28 рр. до складу профкому інституту входила Лідія Олексіївна Смирнова – в подальшому професор, відомий вчений ортопед-травматолог, завідувач кафедри, усе професійне життя якої пов’язано з альма-матер.
Наприкінці 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст. профспілка медиків проводила активну боротьбу за інтереси працівників. Завдяки наполегливості профспілок у країні почала формуватися система соціального захисту трудящих та всіх верств населення. Вводяться пенсії за віком і медикам за вислугу років. Профспілкам передається управління соціальним страхуванням, що значно поліпшує обслуговування працівників. При ЦК і обкомах профспілок розпочали роботу галузеві каси соціального страхування.
Із середини 20-х та у передвоєнні 30-ті ХХ ст. профспілковий комітет інституту досяг збільшення стипендії студентам: якщо спочатку її розмір сягав 8 карбованців, то у 1927-28 навчальному році збільшився до 25 карбованців. Стипендії були сімейні та персональні. Більшості студентів, які потребували житла, надавався гуртожиток. Перший гуртожиток суто для студентів-медиків був розташований у приміщенні міської лікарні № 10.
На VI Пленумі Всеукраїнського комітету профспілки медиків (грудень 1933 р.) прозвучала позитивна інформація на адресу нашого інституту, де на високому рівні була організована культурно-масова робота серед студентства, зокрема цікаві літературні вечори.
Велика увага у 30-ті роки минулого століття приділялась медичному обслуговуванню робітників на підприємствах. Будувались нові заводи та фабрики, тисячі людей у пошуках роботи переселялися в міста. Вони жили у гуртожитках та бараках, не дотримуючись гігієни. Через відсутність лазень, проблеми із милом поширювалися інфекції, які переносили воші та клопи. Отже, гостро постало питання популяризації та пропаганди ідеї культурності. Насамперед ішлося про культуру особистої гігієни, чистого житла.
Під час реалізації цієї концепції одна з перших ролей відводилась медикам. Вони були провідниками санітарно-просвітницьких акцій «лазневих днів», «місячників чистоти». Уже в першому (1921 року) випуску фахівців інституту є лікарі, які стали лікарями-гігієністами, присвятили своє життя на вимогу часу промисловій санітарії. Серед них Ксенія Борисівна Беленька та Анатолій Андріанович Шаптала. Промсанлікар К. Б. Беленька понад 40 років трудової діяльності присвятила найбільшому на Придніпров’ї Дніпродзержинському металургійному заводові. По-особливому загорялися її очі, коли вона розповідала про улюблену роботу. Вона глибоко переймалася причинами захворюваності заводчан, розробляла рекомендації щодо оздоровлення праці металургів з єдиною метою – зберегти та зміцнити здоров’я доменщиків, прокатників, сталеварів. А. А. Шаптала поріднився і жив інтересами гірників Донбасу. Він опускався у глибокий шахтарський забій, спостерігав за роботою гірників, робив усе можливе для поліпшення умов їхньої праці. Десятки його раціоналізаторських пропозицій прийнято і впроваджено у виробництво. «Наш шахтарський лікар», - з любов’ю казали про нього – завідувача кафедри гігієни праці Донецького медичного інституту - гірники.
Саме в цей період у Дніпропетровському медичному інституті створюються гігієнічні кафедри: загальної гігієни, гігієни праці. Їх організатором та першим завідувачем був високоосвічений лікар-гігієніст професор М. В. Донич, з 1924 по 1932 р. кафедру загальної гігієни очолювала видатний вчений-гігієніст професорка Л. М. Горовиц-Власова. З 1928 р. у Дніпропетровську працює видатний епідеміолог, професор Л. В. Громашевський. Він організує кафедру епідеміології ДМІ, очолює Санітарно-бактеріологічний інститут, Всеукраїнське бюро дезінфекції, засновує Дніпропетровську дезінфекційну станцію, відділи комунальної і харчової гігієни. У 1931 р. в ДМІ створено санітарно-гігієнічний факультет.
Профспілковим завзяттям було наповнено життя ще одного нашого вихованця – Івана Михайловича Кучерявого, випускника 1929 року. Після закінчення ДМІ він як найкращий профспілковий активіст був направлений на роботу у Дніпропетровську окружну спілку медичних працівників. Ця робота захопила Івана Михайловича та вплинула на вибір професії лікаря-гігієніста. Безумовно, досвід, накопичений в окружній профспілці медичних працівників, допоміг І. М. Кучерявому в подальшій роботі на посаді ректора ДМІ.
Галузева профспілка медиків, у тому числі профспілка Дніпропетровського медичного інституту, ніколи не уникали вирішення важливих загальнодержавних завдань, захисту інтересів медпрацівників. Не дивно, що завдяки діяльності профспілки медиків досягнуто значних успіхів у боротьбі з епідеміями, дитячою смертністю, збільшилася народжуваність населення, середня тривалість життя українців зросла майже на 10 років.
Лариса АКСЕНІЧ,
співробітник народного музею історії ДДМУ
імені І. І. Крижанівської
