У лютому 1993 року на розширеному засіданні ректорату на основі листа спілки жінок України (В. В. Шевченко, М. П. Орлик) Дніпропетровської обласної жінради (Р. П. Музальова, В. В. Тальян) ректорка Л. В. Новицька-Усенко оголосила про відродження роботи жінради закладу й запропонувала обрати головою доцента Л. М. Одинцову. Члени ректорату підтримали пропозицію. Висловились Г. В. Дзяк, З. Г. Суміна (заступник голови обласної жінради). На першій зустрічі, присвяченій Міжнародному жіночому дню 8 Березня (03.03.1993) організовано клуб ветеранів «Надія», який очолила доцент О. О. Шляхова. Нині її очолює – Л. П. Аксеніч.
В університеті плідно запрацював тандем ради ветеранів, жінради, клубу «Надія» з профспілковими комітетами співробітників та студентів (голови Л. Науменко, І. Шпонька, В. Васильченко, Я. Віленський), ліцеїстами (Т. Журавель) за постійної підтримки ректора, проректорів та деканів. Усі заходи проходили під гаслом спадкоємності поколінь: ліцеїсти, студенти, викладачі, співробітники, ветерани.
Зустрічі присвячувались знаменним датам 8 Березня, Дня Перемоги, Дня медичного працівника, Міжнародного дня людини похилого віку – ветерана. Клуб «Надія» додатково проводив зустрічі з профспілковим комітетом, «В гостях у редакції газети “Пульс”». Відзначались дні ювілярів, проводились диспути за прочитаними книгами, організовувались походи на концерти до будинку органної та камерної музики, відвідування театральних вистав, художніх виставок, історичного музею, концертів у міській бібліотеці. На особливу увагу заслуговують зустрічі зі студентським клубом молодої родини, з клубом гірничого університету «Затишок», клубом держуніверситету «Галатея». Брали участь в обласних, міських, районних зборах жінради (Р. П. Музальова, В. В. Тальян, В. Лукашова, Л. Степаненко).
Ветерани ДДМУ завжди мали змогу отримати кваліфіковану консультацію спеціалістів медичного центру (головний лікар А. А. Дукельський), співробітників кафедр університету, оздоровитися в санаторії-профілакторії «Мрія», відпочити у спортивно-оздоровчому таборі «Здоров’я», санаторії «Солоний лиман».
У складний період 1993 – 1995 рр. ветерани та чимало співробітників отримували соціальну допомогу продуктами, спонсорську грошову підтримку (відповідальні Н. І. Міщерін, С. Г. Кудріна). Жінрада мала тісний зв’язок та співпрацю з Фондом соціального захисту вчених та їх родин (Л. Чередніченко), обласною, міською, районною жінрадами, представниками аптечних фірм.
Багато уваги приділялося духовному та культурному збагаченню наших ветеранів. З. О. Кукіна, відповідальна за культурну програму ветеранських зустрічей, неодноразово проводила виставки своїх картин із квітів. На зустрічах ветеранів виступали поети, композитори, письменники, артисти (А. Шаров, Г. Седлецька, Ю. Поліський, О. Рязанова, О. Басалаєв, М. Цеховський, подружжя Внукови та ін.)
Протягом останніх років на зустрічах жінради та ради ветеранів виступали обдаровані співробітники та студенти вишу: Я. Віленський, К. Павлюк, Р. Шевченко, вокальна група «Паприка».
Ветеранам назавжди запам’яталась одна з перших зустрічей, коли професорка Г. Ф. Ємельянова акомпанувала на фортеп’яно професору В. І. Неводнику, який співав романс «Я встретил Вас…», як читав байки та уривки з поеми Твардовського «Василій Тьоркін» Я. Г. Ковров – голова ради ветеранів. Ветерани під час зустрічей часто співали свої улюблені пісні під акомпанемент О. Рязанової, а саме: «Белой акации гроздья душистые», «Надежда – мой компас земной», інші романси та пісні.
«Земний уклін Вам, ветерани», «Зустріч старих друзів-колег», «Традиції української сім’ї та сучасність», «Студентство та релігія», «І зорею сяє буденність» – це лише невелика кількість зустрічей, що проводили жіноча рада та ветеранський клуб «Надія». А який жвавий інтерес у ветеранів викликали колекції дзвоників професорки Л. В. Новицької-Усенко та розповіді про них, виставка фотографій храмів та церков з усіх регіонів України професорки Л. І. Конопкіної. Надовго запам’ятався ветеранам виступ доцента Ю. П. М’ясоїда – голови ради ветеранів про творчість Сергія Єсеніна з демонстрацією слайдів батьківщині поета, цитуванням віршів та виконанням пісень на його вірші. Чудову зустріч для ветеранів провела кафедра анестезіології (професори Л. В. Новицька-Усенко та Ю. Ю. Кобеляцький): екскурсія кафедрою, концерт, чаювання, вручення сувенірів.
Кожну зустріч відвідувало від 50 до 70 осіб, останнім часом від 25 до 30 осіб. Важливо сказати, що в підготовці та проведенні кожного заходу брала участь чимала кількість ветеранів. Особливо можна відзначити С. Островську, Т. Карцеву, Г. Короленко, О. Шляхову, О. Ільченко, Р. Тисову, З. Алексеєнко, В. Гарець, Л. Аксеніч, Г. Горбунову, А. Зубенко, В. Вільгусевіч, Р. Ковтуненко, В. Євтушенка, О. Слісаренко та ін.
Ми ніколи не забудемо яскравих особистостей, які рано покинули нас: З. О. Кукіну, О. Н. Мозгову, Н. М. Султанову, О. Т. Зленко, В. Трофімову, З. Бурлак, І. Сінчихіну, О. Роженко, Н. Степикіну, В. Луковську, І. Юрченко, Л. Шатохіну, Л. Шибаєву, Я. Коврова, С. Грановського, М. Швачка, В. Златницького, М. Міщеріна, М. Мосейчука та ін.
Газета «Пульс» (З. В. Нікольнікова, Н. Г. Величко) яскраво висвітлювала на своїх шпальтах наші заходи: «Літа на зиму повернули, а душі на весну», «Хай наша осінь стане важливою для онуків», «Вони творили Перемогу».
Ветерани вдячні професорам В. Гейченко, Т. Святенко, О. Добридень, директору студентського клубу Т. Трусовій, зав. гаража В. Кулагіну, директорам на громадських засадах народного музею історії ім. І. І. Крижанівської В. Мацепону, В. Козлову, І. Твердохлібу, О. Нефедовій, а також співробітникам музею В. Чепель та Л. Аксеніч за постійну допомогу в проведенні заходів. Усі зустрічі завершувались спілкуванням ветеранів за чаюванням з пиріжками, тістечками, які смачно і з любов’ю готували кулінари їдальні № 18.
О. О. Ільченко – викладач кафедри мовної підготовки у 1993 році для ветеранського клубу «Надія» написала гімн, який ветерани завжди співають на зустрічах. Ось декілька рядків, в яких висловлена головна мета цих зборів:
«Вот в этот зал мединститута теперь я знаю, надо мне спешить,
Ведь клуб «Надежда» нам надежду дарит,
А как на свете без надежды жить?
Летят года, мы стали старше…
И это мы не в силах отвратить!
На встречах этих черпаем мы силы,
Ведь как на свете без «Надежды» жить?!!».
Ветерани закладу щиро вдячні ректору Т. О. Перцевій, проректорам, деканам, голові профспілкової організації В. В. Васильченку Дніпровського державного медичного університету за постійну підтримку і можливість колишнім співробітникам побувати в стінах рідної альма-матер.
