Сьогодні, 19 березня, свій 95-ий день народження відзначає Ліна Василівна Костенко – жива легенда української літератури, совість нації. Поетка, чиє слово звучить як правда і як зброя. Напередодні її ювілею на кафедрі мовної підготовки та гуманітарних наук ДДМУ відбулася конференція «Легенді української поезії – 95 років».
Відкрила захід завідувачка кафедри докторка філологічних наук, професорка Тетяна Філат, яка заначила: «Костенко навіть у найважчі часи не йшла на компроміси, не зраджувала своїх принципів. Вона завжди писала й пише про найважливіше: про людську сутність, про боротьбу за справедливість, про те, як в усі часи залишатися Людиною. «Феномен нашої літератури», «совість нації... один із потужних чинників розвитку не тільки української, а й світової культури», «невпіймана королева», «легенда української поезії», «ключова фігура української літератури XX століття», «цариця українських поетів», «казка казок», «нерозгадане чудо», «неймовірний птах», «пілігрим вічності», «голос народу», «білий голос висоти» – всі ці метафоричні визначення адресували їй відомі діячі культури та мистецтва, політики та суспільства.
Сама Ліна ставиться до числених освідчень у коханні та визнань її заслуг перед Україною доволі іронічно: «Митцю не треба нагород, його судьба нагородила». У 2005 році поетка відмовилася від звання Героя України, у 2012 – від премії «Золотий письменник України». Вона ніколи не шукала слави, не спілкується з журналістами, а своїм критикам відповідає суто поетичними рядками. За довгі роки мовчання лише раз у 2022 році після початку російського вторгнення поетка зробила виключення, давши інтерв’ю телеканалу «Київ». Тоді вона сказала, що «всі 30 років незалежності знала, що росіяни на нас нападуть». В її віршах взагалі багато передбачень. Літературний критик Іван Дзюба мав рацію, коли стверджував, що «її життєпис у її Слові... І навіть коли воно мовчало – то було промовисте мовчання». Слово Ліни – це наша сила, наша пам’ять, наш дороговказ».
Далі на конференції свої доповіді представили студенти 1 курсу, які розмірковували на різні теми стосовно постаті та творчості Ліни Костенко:
- Бойко Владислава, Пеліванова Поліна – «Ліна Костенко: Формування національної свідомості»;
- Трокуль Каміла – «Ліна Костенко: Совість нації та голос свободи»;
- Леонов Владислав – «Творчість Ліни Костенко та її зв'язок з мужністю українців»;
- Лобань Кристіна – «А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив»;
- Баранова Дар’я – «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».;
- Акопова Поліна – «Голос природи у віршах Ліни Костенко»;
- Рогоза Олександра – «Діяльність Ліни Костенко як шістдесятниці».
А потім зазвучали вірші, що надихають, пробуджують, змушують думати. Їх сильно та натхненно читали наші студенти. І бриніло живе костенківське слово в авдиторії і в бомбосховищі, бо захід часом переривала повітряна тривога. «Коли настане день, закінчиться війна...» – колись написала Ліна Василівна. І сьогодні її вірші звучать так, ніби написані для кожного з нас і саме для цього часу.
Ліна Костенко – жива легенда, моральний камертон нації. Вона довела, що справжня поезія – це не лише мистецтво слова, а й потужний засіб змінювати світ. Її поезія – це боротьба й любов, сміх і біль, мудрість і краса. Вона навчила нас, що совість не продається, що свобода – це внутрішній стан, а слово – могутня зброя. Дякуємо за кожен рядок, за силу правди, за вічне слово!
