Засновники – професори М.О. Кімбаровський, Т.Є.Гнілорибов, Д.П. Чухрієнко.

Послідовники – професори М.Я. Хорошманенко, О.О. Ольшанецький, М.В. Іонов, Л.М. Коваленко, Д.А. Дорогань, І.С. Білий, І.П. Біжко, А.С. Сидоренко, Б.О. Мільков, Л.А. Асляєв, В.А. Коссе, М.М. Бондаренко, Я.С. Березницький, І.В. Люлько, В.І. Десятерик, В.П. Кришень.

Науковий напрямок – розробка нових методів хірургічного лікування органів черевної порожнини, опікової хвороби, органів грудної порожнини, онкологічних захворювань, судинної патології, розробка методів та пристроїв для профілактики та лікування післяопераційних ускладнень та принципів стандартизації у медицині.

Розвиток медицини на Дніпропетровщині ознаменований існуванням багатьох хірургічних шкіл, провідними з яких були школи, створені видатними хірургами професорами Абражановим О.О., Гальперном Я.Й., Василенком Д.А., Гнилорибовим Т.Є. , Коваленко Л.Н., Кімбаровським М.О., Чухрієнком Д.П.

Професор Абражанов Олександр Олексійович (1867-1930) після закінчення медичного факультету Варшавського університету працював у лікарнях Санкт-Петербурга, Юрюзані Уфимської губернії (в засланні), Златоустівській земській лікарні, шпитальній хірургічній клініці Київського університету, читав лекції студентам Харківського університету. З 1921 р. працював у ДМІ, завідував кафедрами оперативної хірургії та топографічної анатомії, факультетської хірургії. Професор Абражанов О.О. написав понад 60 наукових робіт, які публікувались у вітчизняних та зарубіжних хірургічних журналах . Немає жодної галузі в хірургії , де він не сказав свого авторитетного слова. Нові способи операції заячої губи, пластичне закриття легеневих та плевральних нориць, пластичний метод з’єднання розходжених прямих м’язів черева, подовження нижньої кінцівки, кісткова пластика та її застосування в хірургії, аутопластичний спосіб зашивання піхвово-міхурової нориці, кістково-пластичний спосіб черезмищелкової ампутації стегна, пересадка та пломбування кісток (дисертація), імплантація кістки, заміна носової перегородки кістковою пластикою при запалому носі, новий спосіб операції стегнової грижі, гастроентеростомія при доброякісних захворюваннях шлунку, защемлення стегнових пристіночних гриж, новий спосіб гастропексії, щільні пухлини брижі, ехінококк легенів, кістково-пластична ампутація стегна, мієлогенна саркома та локалізований остит слоновість стегна, гомілки та ступні, спостереження над закриттям трипанаційних отворів у черепі, чи проходять у стінці крупних артерій кінцівок довгі больові шляхи, переартеріальна симпатектомія, новий спосіб оперативного лікування випадіння матки та піхви, кесарів розтин при відносних показаннях, із гінекологічної казуїстики – кіста піхви, рак клітора та губи. Такий далеко неповний перелік наукових проблем, якими займався проф. Абражанов О.О.. Всі наукові роботи Абражанова О.О. можна поділити на кілька груп: відновна хірургія; хірургічне лікування захворювань органів грудної та черевної порожнин; лікування захворювань опорно-рухового апарату; вивчення симпатичної та парасимпатичної нервових систем; акушерство та гінекологія. Професор Абражанов О.О. був головою Уфимського, Полтавського та Дніпропетровського хірургічних товариств, депутатом міської ради, співредактором Дніпропетровського хірургічного журналу. Багато його учнів стали відомими вченими.

Професор Гальперн Яків Йосипович (1976-1941) закінчив медичний факультет Київського університету, під керівництвом професора Спасокукоцького С.І. у Військово-медичній академії захистив докторську дисертацію (1910), з 1922 р. керував кафедрою госпітальної хірургії Катеринославського медичного інституту. Наукова діяльність його стосувалась хірургії шлунка та стравоходу, проблем переливання крові, питань етики та деонтології. У роботах з хірургії шлунка найбільша увага приділялася виразковій хворобі шлунка та 12-типалої кишки, виробленню показань до оперативного втручання, ускладненням та рецидивам при цьому захворюванні. У науковій програмній доповіді на XXIV Всесоюзному з’їзді хірургів у 1938 р. Гальперн Я.Й. показав, що значна кількість хвороб оперованого шлунка виникає через неправильні показання до операції і технічні похибки при її виконанні. Він підкреслив, що операція – тільки одна ланка у ланцюжку лікувальних заходів. Щоб запобігти рецидивам, необхідним є також правильне лікування у післяопераційному періоді. Важливе значення мали його роботи щодо створення штучного стравоходу із стінки шлунка, а також сальника на ніжці. Розробляючи проблему переливання крові, Гальперн Я.Й. особливу увагу приділяв переливанню гетерогенної крові, вивчав реакцію Вассермана у консервованій крові; вважав її вкрай необхідною для запобігання зараженню сифілісом. У його клініці в 1926 р. вперше було виконано пряме переливання крові від донора хворому. Його публіцистичні статті охоплювали і ставили проблемні питання, які хвилювали хірургів. У них професор ділився своїм багатим досвідом, підкреслював труднощі хірургії як спеціальності і необхідність хірургу не забувати ні на хвилину, що в його руках доля і життя хворої людини. Під редакцією Гальперна Я.Й. та професора Федорова С.П. в 1922 р. у Катеринославі почав виходити журнал «Новий хірургічний архів», який з 1946 р. став видаватися у Києві під назвою «Клінічна хірургія». З 1923р. до 1925 р. Гальперн Я.Й. був деканом лікувального факультету, а з 1925р. до 1926 р. – проректором з наукової роботи Катеринославського медичного інституту. Він очолював хірургічну секцію єдиного наукового медичного товариства. Гальперн Я.Й. був головою багатьох всеукраїнських, заступником голови всесоюзних з’їздів хірургів, на XXIV Всесоюзному з’їзді хірургів він був обраний головою Всесоюзної асоціації хірургів, почесним членом Московського, Петербурзького, Саратовського, Харківського, Іванівського, Бакинського та інших хірургічних товариств. Професор Гальперн Я.Й. залишив багату наукову спадщину: ним опубліковано понад 90 наукових робіт, під його керівництвом виконано 3 докторських та 5 кандидатських дисертацій. Учнями Гальперна Я.Й. були такі відомі вчені, як професор Векснер Б.Г., Фрідман М.Т., Гарбер Н.І.

З 1945 по 1960 рр. кафедру госпітальної хірургії очолював талановитий хірург, заслужений діяч науки УРСР, професор Гнилорибов Тимофій Єремійович (1901-1970). Після закінчення в 1925 р. медичного факультету Ростовського медичного університету він працював у клініці професора Богораза М.А., захистив у 1940 р. докторську дисертацію у Харківському медичному інституті, під час Великої Вітчизняної війни був головним хірургом санітарного управління військової бази госпіталів, розташованих на курортах Північного Кавказу. У 1945 р. наказом МОЗ України проф. Гнилорибова Т.Є. направлено на посаду завідувача кафедри госпітальної хірургії ДМІ. Він обіймав також посади секретаря партбюро, декана лікувального факультету. Як хірург, він був багатогранним, добре володів розділами загальної та військово-польової хірургії, травматології, урології, гінекології. У 1952 р. при госпітальній хірургічній клініці було організовано і торакальне відділення, яке у 1965 р. перейшло на базу кафедри госпітальної хірургії №2. Оперував щодня, активно займався науковою роботою, підготовкою наукових кадрів. Ним було опубліковано 287 журнальних статей, 4 монографії. Він також автор великих розділів з шкірної пластики у п’ятитомнику «Керівництво з хірургії» і хірургії судин черевної порожнини у багатотомному виданні «Опыт советской медицины в Великой Отечественной войне». Під його керівництвом захищено 7 докторських і 22 кандидатські дисертації. Він виступав з доповідями і в дискусіях на всіх всесоюзних з’їздах і конференціях хірургів. Його наукові напрями: військово-польова хірургія і наслідки військових пошкоджень, уроджені вади і аномалії, хірургія опорно-рухового апарату, абдомінальна хірургія, трансплантація органів і тканин, абдомінальна хірургія. На матеріалах клініки була захищена докторська дисертація доц. Чухрієнка Д.П. на тему «Лікування гострої кишкової непрохідності», кандидатські дисертації асистентів О.О. Вовка, Н.Г. Степикіної, В.Г. Ананьєва, лікарів Л.А. Асляєва, В.Т. Карпухіна та інших Значний розділ наукової діяльності професора Гнилорибова Т.Є. складали роботи з трансплантації органів і тканин. Так, на матеріалах клініки була захищена дисертація асистента Д. Корчикова з теми реплантації кінцівок, докторська дисертація доцент Христич А.Д. з теми реплантації і пересадки кінцівки в експерименті. Інтерес представляють анатомічні розробки професор Гнилорибова Т.Є. з пересадки вуха і очного яблука на судинній ніжці, а також впровадження в клініку пересадки нирки і залоз внутрішньої секреції – гіпофіза, щитоподібної та паращитоподібної залоз, яєчка, яєчника. Діяльність професора Гнилорибова Т.Є. в галузі трансплантології була завершена розробкою пересадки кісткового мозку у складі частини грудини на судинній ніжці із торакальної артерії. Спосіб був успішно апробований у хворого з променевою хворобою у клініці Білоруського медичного інституту, куди професор Гнилорибов Т.Є. переїхав у 1960 р.

Заслужений діяч науки, доктор медичних наук професор Василенко Дмитро Аверкійович (1883-1960) з 1951 р. очолював кафедру хірургічних хвороб (загальна хірургія) на базі 2-ї міської клінічної лікарні, де для викладання використовувалось хірургічне (75 ліжок), травматологічне (50 ліжок) та нейрохірургічне ( 30 ліжок) відділення. Він був талановитим педагогом, чудовим організатором та хірургом. Вперше за час існування кафедри професор організував віваріум (7 кімнат) для проведення експериментальних досліджень і занять зі студентами. Великий майстер – хірург, він досконало володів технікою складних операцій у всіх розділах хірургії . З притаманною йому енергією Дмитро Аверкійович багато працював над вивченням нових розділів хірургії, зокрема – нейрохірургії, широко розробляв питання патології щитоподібної залози, удосконалив техніку операції на щитоподібній залозі. Він особисто прооперував 1290 хворих з патологією щитоподібної залози. Свій чудовий досвід операцій на щитовидній залозі він передав співробітникам клініки і лікарні, які з успіхом продовжували розпочату ним справу. Як вчений і педагог Дмитро Аверкійович приділяв значну увагу питанням покращення організації допомоги хворим на кістково – суглобовий туберкульоз і організації медичної допомоги інвалідам війни. Нагороджений двома орденами Леніна, багатьма орденами та медалями.

Професор Коваленко Людмила Несторівна (1922-1986) після захисту докторської дисертації “Застосування лавсану як алопластичного матеріалу в хірургії” (1965) з листопада 1965 р. по вересень 1983 р. завідувала кафедрою загальної хірургії. Проявила себе як висококваліфікований лікар-хірург, відмінний педагог і вихователь студентської молоді. Опублікувала 112 наукових робіт з питань хірургії, анестезіології, опікової травми, які мають велике значення для теорії і практики охорони здоров`я. Має один винахід і 5 раціоналізаторських пропозицій. При її активній участі на базі 2-ї міської лікарні було створено обласний опіковий центр, а на кафедрі вперше введено курс анестезіології. Професор Коваленко Л.Н. обиралась депутатом обласної Ради народних депутатів, членом Республіканської проблемної комісії з проблеми “Опіки“, заступником голови обласного хірургічного товариства, багато років була головним хірургом міського відділу охорони здоров`я, головою проблемної комісії з хірургії. За особливі заслуги перед вітчизняною наукою та медициною нагороджена медалями “За доблесну працю”, “Ветеран праці”, значком “Відмінник охорони здоров`я”, Почесною грамотою МОЗ УРСР до 60-річчя від дня народження і 35- річчя науково – практичної діяльності. Серед її учнів та послідовників – член-кореспондент НАМН та НАН України проф.Л.В.Усенко, заслужений лікар України, лауреат Державної премії України професор Біжко І.П. та багато інших.

Професор Кімбаровський Михайло Олександрович (1897-1966) після закінчення медичного факультету Катеринославського університету працював в лікарнях Козлова, Подольська, в 1934 р. захистив докторську дисертацію, у 1935 р. був обраний за конкурсом до Івановського медичного інституту, де його було затверджено у званні професора. В 1945 р. очолив кафедру факультетської хірургії ДМІ, яка була переведена з Катеринославської земської губернської лікарні в 1 міську клінічну лікарню. У професора Кімбаровського М.О. 106 наукових робіт. Питанням абдомінальної хірургії присвячено 47 робіт, травматології та військово-польової хірургії-21, післяопераційному періоду – 11 та різним питанням хірургії - 27 робіт. В особливу групу слід виділити ті з них (11, включаючи і дисертацію на ступінь доктора наук), які присвячені питанням раннього післяопераційного періоду. Професор Кімбаровський М.О. був у числі перших хірургів, які прийшли до висновку про необхідність резекції шлунку при виразковій хворобі. Він запропонував модифікацію операції резекції шлунка, метод радикальної операції пахової грижі. При випаданні прямої кишки Кімбаровський М.О. застосував введення в параректальну клітковину спирту, розробив особливий спосіб оперативного доступу до підключичної артерії при пораненнях цієї судини. Особливо слід відзначити пропозицію Кімбаровського М.О. стосовно співустя тонкої кишки з товстою. При цій методиці удається створити штучний заслін, який попереджує закидання вмісту з товстої в тонку кишку, здатний витримати тиск до 60 мм рт.ст. В 1964 р. професором Кімбаровським М.О. було створено апарат для механічного зшивання стравоходу з шлунком або кишкою. Під його керівництвом виконані 3 докторські (Ганічкін А.М., Когон А.І., Востриков Н.П.) і 16 кандидатських дисертацій, присвячених питанням абдомінальної хірургії, патології шлунку та жовчовивідних шляхів, проблемам промислового травматизму. Протягом багатьох років професор М.О.Кімбаровський був головою обласного хірургічного та обласного єдиного медичного товариств лікарів, членом правління Українського товариства хірургів. На ХІ з’їзді хірургів України він був обраний почесним членом Українського товариства хірургів. Його учнями були професори Габай А.В., Хорошманенко М.Я., Сорокіна А.І., Василенко Д.А., Ганічкін А.М., Когон А.І., Демко М.Ю., Карпухін В.Т.

Заслужений діяч науки УРСР, професор Чухрієнко Дмитро Павлович (1918-1999) у 1956 р. організував та очолив кафедру госпітальної хірургії №2. Після закінчення Куйбишевського медичного інституту він був направлений до діючої армії. У 1945 р. обраний асистентом кафедри факультетської хірургії Вінницького медичного інституту, де під керівництвом професора І.Я. Дейнеки у 1949 р. захистив кандидатську, а у 1955 р.–докторську дисертацію. У період з 1950 по 1953 рр. – заступник Міністра охорони здоров’я УРСР, з 1953 по 1959 рік – ректор Дніпропетровського медичного інституту. Він був дійсним членом міжнародного наукового товариства, членом правління республіканського товариства хірургів, членом редакційної колегії журналів «Вестник хирургии им. И.И. Грекова», «Клиническая хирургия». Під керівництвом професора Чухрієнка Д.П. колектив кафедри проводив активну, новаторську педагогічну, наукову, лікувальну, консультативну роботу, і кафедра стала однією з провідних в Україні. Значний внесок зробила кафедра у вирішення проблем патології серця, легенів, стравоходу, шлунка, молочної залози, органів сечовидільної системи. Широко розроблялись і впроваджувались нові реконструктивні, пластичні операції, алотрансплантація, ендотрахеальне знеболювання. Вперше в Дніпропетровській області почали виконуватися операції на серці. Застосовано екстракорпоральний гемодіаліз. Професор Чухрієнко Д.П. – автор і співавтор 300 наукових статей, 20 монографій, автор розділу «Абдоминальная хірургія» Большой Медицинской Энциклопедии. Такі монографії, як «Непроходимость кишечника», «Спаечная болезнь», «Наружные кишечные свищи», «Внутрибрюшинные абсцессы и флегмоны», «Хирургия прободных гастродуоденальных язв», «Бытовые химические ожоги пищевода», атласи операцій на молочній залозі, органах сечостатевої системи, рентгендіагностики захворювань сечовидільної системи та інші сприяли вихованню цілого покоління хірургів. Його учнями були широко відомі академік АМН України В.О.Бондаренко, професори М.М.Бондаренко, І.С.Білий, О.В.Люлько, Л.Н.Коваленко, Ю.О.Філіппов, М.М.Гриньов, Б.О.Мільков, В.Г.Ананьєв, А.С. Гаджієв, Я.С.Березницький та інші. Під керівництвом професора Чухрієнка Д.П.захищено 18 докторських і 92 кандидатських дисертації.

Учні професора Чухрієнко Д.П.продовжили славні традиції видатного вченого, запровадили новітні технології в діагностику та лікування хворих, створили власні наукові школи, в тому числі не тільки на Придніпров’ї, а й далеко за межами Дніпропетровщини.

Академік НАМН України В.О.Бондаренко після захисту в 1968 р. докторської дисертації на тему «Патологічний (спонтанний) пневмоторакс» переїхав до Харкова, де протягом багатьох років очолював кафедру хірургії медичної академії післядипломної освіти, був депутатом Верховної Ради незалежної України, створив власну наукову школу.

Професори І.С.Білий та М.М. Бондаренко на протязі багатьох років керували кафедрами загальної хірургії та госпітальної хірургії Дніпропетровської медичної академії, зробили великий внесок в поліпшення надання абдомінальної невідкладної допомоги мешканцям міста та області. При безпосередній участі та сприянні проф..І.С.Білого під час будівництва в обласному центрі клінічного об’єднання швидкої медичної допомоги було додатково зведено 10-ий поверх будівлі, в якому до теперішнього часу базуються провідні кафедри медичної академії. Заслужений працівник вищої школи професор І.С.Білий разом зі своїм учнем кандидатом медичних наук доцентом В.І.Десятериком за розробку питань діагностики та лікування гострого панкреатиту в 1989 р. отримали звання лауреатів Державної премії України в галузі науки і техніки. Маючи великий досвід в ургентній хірургії та користуючись повагою колег, написав та видав ряд посібників з хірургії, був редактором багатьох наукових видань.

Заслужений діяч науки та техніки України, професор М.М.Бондаренко, маючи великий організаторський талант, в 70-і – 80-і роки очолював хірургічну службу Дніпропетровської області, багато років був головою хірургічного товариства області (асоціації хірургів області), приймав безпосередню участь в організації хірургічної служби області, підготовці майбутніх фахівців – хірургів як на базі лікарні швидкої допомоги, так і під час атестації лікарів та інтернів, як голова державної атестаційної комісії. З 1981 до 1983 р. завідував кафедрою госпітальної хірургії №1, з 1984 р. – кафедрою хірургічних хвороб №3. Він автор понад 300 наукових робіт, член правління республіканського товариства хірургів, редакційних рад журналів «Харківська хірургічна школа», «Медицина транспорту України», «Клінічна хірургія».

Нагороджений знаком «Відмінник охорони здоров’я», медалями «Захиснику вітчизни», «Ветеран праці». Як куратор лікарні швидкої медичної допомоги, на протязі кількох десятиліть безпосередньо надає хірургічну допомогу мешканцям міста та області, формує світогляд молодих хірургів. Серед його учнів – 2 доктори наук та 10 кандидатів медичних наук. Одним з його учнів є лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1989), доктор медичних наук, професор В.І.Десятерик, який 18 років очолює кафедру хірургії, травматології та ортопедії ФПО ДМА в Кривому Розі, займається підготовкою висококваліфікованих кадрів для нашої держави. Науковий напрямок професора В.І.Десятерика – хірургічна гастроентерологія Під його керівництвом виконано 4 та завершується виконання ще 4 кандидатських дисертацій.

Вперше в Кривому Розі кафедра хірургії була створена в 1989 р. для вдосконалення лікарів – хірургів та навчання інтернів хірургів та ортопедів-травматологів при факультеті післядипломної освіти медичної академії. ЇЇ завідувачем був професор І.В.Люлько, який потім, з 1994 до 2007 р., очолював кафедру госпітальної хірургії (в теперішній час – кафедра хірургії №2 під керівництвом професора О.Б.Кутового) на базі обласної клінічної лікарні ім.І.І.Мечникова. За його безпосередньою участю в обласній лікарні була сформована багатопрофільна хірургічна допомога третього рівня, удосконалена ендокринологічна, судинна, лапароскопічна хірургічна діяльність в обласному лікувальному закладі. Професор І.В.Люлько - автор понад 300 наукових статей, 4 монографій, одного відкриття та 7 патентів.

Член-кореспондент НАМН України, заслужений діяч науки та техніки України, професор О.В.Люлько, обравши напрямком своїх пошуків урологічні проблеми, створив власну наукову школу – одну з найвпливовіших не тільки у України, а й країнах СНД. Величезна кількість наукових розробок, нових методів оперативних втручань, виданих монографій, атласів, керівництв, які стали в пригоді як студентам ВНЗ, так і фахівцям, підкреслюють видатну роль дніпропетровської урологічної школи, створеної одним з учнів професор Чухрієнко Д.П. – професором О.В.Люлько. Понад 20 років проф..О.В.Люлько був проректором медичної академії з наукової роботи, очолював науково-дослідні та експериментальні роботи різних колективів академії. Особливе його досягнення міжнародного рівня – відкриття явища утворення біля капсули ниркового тільця під впливом різних фізичних дій та при наявності патологічних процесів в нирках нових лімфатичних капілярів, що забезпечує компенсаторний процес евакуації первинної сечі з сечового простору капсули в умовах важкого відтоку сечі з ниркового тільця.

Одним з хірургічних напрямків, заснованих на Дніпропетровщині професор Чухрієнко Д.П. в 50-і – 60-і роки минулого століття, була кардіохірургія. В 80-і роки ці питання розвивав проф..Є.В.Колєсов, лауреат Державної премії СРСР (1988), який приїхав завідувати кафедрою госпітальної хірургії ДМА з Ленінграда. У зв'язку з цим в обласній лікарні ім. І. І. Мечникова в 1985 р. було відкрито відділення кардіохірургії та електрокардіостимуляції. Клініка працювала за напрямом удосконалення методів лікування брадіаритмій та ішемічної хвороби серця на основі використання ендоскопії, електрокардіостимуляції, прямої реваскуляризації міокарда. Крім того, займалася лікуванням вад серця. Проф. Є. В. Колесов автор 160 наукових публікацій, з них однієї монографії, 7 винаходів, 4 патентів (США, Канада, ФРН, Японія). Під його керівництвом захищено 8 кандидатських дисертацій. В теперішній час хірургічна кардіологічна допомога надається в обласному діагностично-лікувальному центрі, де виконуються втручання на серці у дорослих та дітей.

Член-кореспондент НАМН України, професор Ю.О.Філіппов – один з учнів професора Чухрієнка Д.П. –працював завідувачем кафедри терапії, протягом багатьох років очолює республіканську ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України», є провідним гастроентерологом країни. Під впливом його досвіду лікаря-анестезіолога, гастроентеролога, дієтолога сформувалися погляди на лікування найбільш розповсюджених захворювань шлунково-кишкового тракту. Він – один з розробників стандартів та протоколів надання медичної допомоги гастроентерологічним хворим, використання нетрадиційних методів діагностики та лікування, впровадження нових трав’яних лікарських засобів, Голова вченої ради по захисту дисертацій на базі очолюваного ним інституту.

Професор М.М.Гриньов – відомий професіонал – анестезіолог, який під керівництвом проф..Д.П.Чухрієнко одним з перших в області впровадив загальне знеболення при оперативних втручаннях. Частину свого життя доктор медичних наук М.М.Гриньов працював професором кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії, де виховав кілька поколінь майбутніх анестезіологів, хірургів та фахівців інших галузей. Професор Б.О.Мільков – відомий торакальний хірург, під керівництвом проф..Д.П.Чухрієнко в 1975 р. захистив докторську дисертацію на тему «Закриті пошкодження органів грудної клітки» та очолив кафедру хірургії Буковинського медичного інституту. Продовжив наукові розробки з питань торакальної хірургії, був проректором з лікувальної роботи інституту, що свідчить про великий особистий лікувальний досвід вченого та його авторитет серед колег.

Професор В.Г.Ананьєв – відомий хірург-гастроентеролог, керував відділом хірургії Інституту гастроентерології АМН України, впроваджував органозберігаючі операції на шлунку при виразковій хворобі шлунка та 12-палої кишки. Під його керівництвом виконано кілька кандидатських дисертацій.

Одним з найбільш відомих учнів професора Чухрієнка Д.П.є лауреат державної премії України, заслужений діяч науки і техніки України, професор Я.С.Березницький – завідувач кафедри хірургії №1 Дніпропетровської державної медичної академії (бази кафедри - 6, 11 та 16 міські клінічні лікарні).

Напрямок діяльності – хірургічна гастроентерологія, колоректальна та лапароскопічна хірургія, розробка стандартів лікування абдомінальних захворювань. Як відомий науковець та фахівець – хірург, професор Я.С.Березницький приймає активну участь в реорганізації медичної служби Дніпропетровщини, прикладає великі зусилля у вихованні молодих спеціалістів. За його розробками та задумами, під його редагуванням створено тритомний підручник «Хірургія», який став настільною книгою для студентів, інтернів та хірургів різного віку та досвіду. Багатогранна діяльність професора Я.С.Березницького знайшла підтвердження в обранні його Головою правління Асоціації хірургів Дніпропетровської області, він – позаштатний хірург Головного управління охорони здоров’я Дніпропетровської обласної державної адміністрації, член двох захисних вчених рад, член правління кількох хірургічних журналів. Під керівництвом професора Я.С.Березницького виконано 3 докторські та 10 кандидатських дисертацій, в теперішній час виконується кілька дисертаційних робіт. Учні вченого керують різними науковими напрямками в межах медичної академії – хірургічним (професор С.О.Мунтян), онкологічним (професор І.М.Бондаренко), проктологічним (професор В.В.Гапонов), відділами науково-дослідного Інституту гастроентерології (О.В Беспалова), працюють в багатьох напрямках медицини.

Хірургічні школи, створені видатними хірургами Дніпропетровщини, продовжуються наступними поколіннями вчених, їхніми учнями, учнями учнів. Розвиток хірургічної науки та практики завжди стояв на сторожі здоров’я людей та буде постійно вдосконалюватись послідовниками великих фундаторів наукових шкіл, яким завжди вдячні наступні покоління вчених та практиків.