Музей історії імені І. І. Крижанівської продовжує розповіді про наші будівлі та навчальні корпуси. Сьогодні мова піде про п’ятий навчальний корпус – морфологічний.
Цей величний корпус є архітектурною пам’яткою Дніпра і візитною карткою нашого університету. Він знаходиться, як і Олексіївський шпиталь, у студентському містечку на Севастопольській вулиці і радує своєю красою студентів-медиків багатьох поколінь.
Будівля виконана в стилі неокласицизму, зведена за проєктом відомого катеринославського архітектора Олександра Красносельського, який розробляв цей проект для медичного факультету Варшавського університету. Але у зв’язку з переїздом архітектора до Ростова-на-Дону, проект було використано для нашого навчального закладу.
Зведення морфологічного корпусу розпочалося у 1918 році за наполегливим клопотанням першого завідувача і засновника кафедри нормальної анатомії людини професора Миколи Сауловича Кахіані. Він наполягав на побудові «анатомічного театру» для навчальних занять курсисток медичного відділення Вищих жіночих курсів, бо в ньому відчувалася велика потреба. «Анатомічний театр!» - це також одна із назв морфологічного корпусу. Чому саме така назва, спитаєте ви? Про це дуже цікаво розповідав професор Сергій Євгенович Стебельський, завідувач кафедрою нормальної анатомії з 1972 по 1982 рр., у статті «Наш анатомічний театр». Послухайте уривок з неї:
«В історії анатомії з моменту офіційного дозволу розтинання трупів з навчальною метою на межі XV-XVI століть з’явився новий термін «анатомічний театр» - це спеціальне приміщення з місцями для студентів та міської знаті, де проходили публічні розтини трупів. Професор зачитував тексти з анатомії Гелена та Авіценни, а помічник - слухач або цирульник, розтинав труп; нерідко це дійство завершувалось виконанням музичних творів чи співом. Звідси назва – анатомічний театр. Пізніше так називалися приміщення, в яких викладали анатомію та велись наукові дослідження. Вони називалися анатомічними інститутами чи морфологічними корпусами».
Фасад нашої будівлі було споруджено за п’ятичастинним принципом, причому центральна і завершальна частини лівого і правого крил були висунуті вперед. Таке планування поряд з арочною нішею входу і чотирма колонами з капітелями корінфського ордера з двох її боків надавали усій споруді виваженої пропорційності і гармонійної простоти.
Професор Микола Саулович Кахіані та доцент Євген Цезаревич Зарембо брали діяльну участь у внутрішньому плануванні споруди, давали слушні поради, які були враховані архітектором Красносельським.
Розпочате в 1918 році будівництво (закладено фундамент, цокольний поверх, два поверхи стін лівого крила та аудиторії №1) у зв’язку із припиненням асигнувань та подіями громадянської війни було призупинено і знову поновлено лише у 1926 році.
Адміністрація інституту на чолі з ректором О. Я. Левіним-Лаврецьким добилася асигнувань та відновила будівництво морфологічного корпусу. Важливу роль в цьому відіграв завідувач кафедрою нормальної анатомії професор Моісей Маркович Тростянецький. Поступово виросли цегляні стіни триповерхової споруди.
Наприкінці 1929 року розпочались внутрішні оздоблювальні роботи та зовнішня штукатурка стін.
На сходових майданчиках центрального входу знаходились двері ліфта, за допомогою якого із підвалу можна було піднятися на всі поверхи і доставляти препарати до лекційних аудиторій. На другому і третьому поверхах лівого крила розміщувались великі зали. Один із них призначався для анатомічного музею. Другий – для великих секційних засідань. В останньому підлога і стіни були викладені білим і блакитним кахлем, над металевими столами висіли світильники, на стінах були прикріплені білі фаянсові умивальники.
Зараз на місці цього великого секційного залу розміщено народний музей історії університету ім. І. І. Крижанівської.
У корпусі були передбачувані рентген-кабінет, навчальний анатомічний музей, наукові лабораторії. У підвальному поверсі стояли аміачні холодильники з чанами для зберігання трупного матеріалу.
На початку 30-х років минулого століття будівництво анатомічного театру було майже завершено, залишалась тільки внутрішня обробка правої частини будівлі.
Почалось переселення кафедр. Ліве крило зайняли кафедри оперативної хірургії, нормальної анатомії. Праве крило – кафедри біології, гістології, лабораторії кафедри анатомії. Добре були оснащені дві лекційні аудиторії – місця йшли амфітеатром, дошки – підйомні, могли мінятися по мірі їх заповнення.
1930-31 навчальний рік розпочався в новому корпусі. Але не всі кафедри мали достатньо площі, й адміністрація інституту прийняла рішення про добудову до основної споруди ще двох чотириповерхових крила. Ці, східне та південне, крила були готові тільки на початок 1941 року.
У 1940 році в новий морфологічний корпус перебазувалась кафедра патологічної анатомії, хоча базою для практичної роботи зі студентами залишилась прозектура обласної лікарні імені Мечникова.
З початком Другої світової війни Дніпропетровськ 25 серпня 1941 року був окупованим німецько-фашистськими загарбниками. В ці останні серпневі дні Дніпропетровський медичний інститут евакуйовався спочатку в Ставропольський край, а далі в Ташкент і Фергану. Ешелон вивозив на схід 16 вагонів цінного обладнання всіх теоретичних та частини клінічних кафедр, а також наукових співробітників та членів їх сімей, біля тисячі студентів, які побажали виїхати разом з інститутом.
У жовтні-листопаді у морфологічному корпусі недовго займалися студенти створеного Дніпропетровського українського державного університету, до складу якого було включено медичний та транспортний інститути і який незабаром був закритий. В подальшому фашисти використовували будівлю в якості житла для італійських солдат, які після невдач під Сталінградом опинилися у нашому місті.
Темпераментні теплолюбні італійці мерзли в стінах морфокорпусу. Для обігріву вони зривали дерев’яні перегородки, паркет, рубали меблі і розкладали вогнища безпосередньо в аудиторіях.
Від цього більша частина поверхів корпусу згоріла. Частина будівлі була пошкоджена під час артобстрілів й бомбардувань. Поступово її почали буквально розтаскувати – демонтували водопостачальні труби, опалювальні батареї тощо. Фактично корпус був зруйнований і став непридатним для експлуатації.
20 жовтня 1943 року Дніпропетровськ звільнили від окупантів. В цей час із співробітників медінституту в місті знаходились професори Євген Олександрович Кураєв – завкафедрою патологічної анатомії, Тихін Михайлович Степанов – завідуюч кафедрою ортопедії, Іван Васильович Корсаков – завідувач кафедрою оториноларингології, доцент кафедри загальної та органічної хімії Зінаїда Федорівна Стефановська, доцент кафедри внутрішніх хвороб Дмитро Миколайович Куцигін, декілька асистентів. Під керівництвом Є. О. Кураєва, який до літа 1944 року виконував обов’язки ректора, вони зробили перші кроки по відновленню інституту.
У 1949 році було відновлено всі корпуси інституту, і тільки морфологічний своїми руїнами нагадував про жахи минулої війни. В його підвалах розташувався воєнний склад. На руїнах стін проводилися навчання пожежників, знімалися кадри фільмів про війну, при цьому було підірвано декілька стін південного крила корпусу. Студенти післявоєнних наборів у теплу пору року забиралися на бетонні перекриття зруйнованого корпусу, там засмагали й готувалися до занять. В підвалі лівого крила, де до війни була створена спеціальна установка, зберігалися в зимовий час численні трупи для занять та наукових досліджень.
В середині 50-х в будівлі був віварій для утримання собак, для експериментальних досліджень кафедр.
Кінець 50-х–початок 60-х років ознаменувався клопотанням керівництва медінституту перед Міністерством охорони здоров’я УРСР, Дніпропетровським обкомом КПУ та облвиконкомом про відбудову морфологічного корпусу. Ректор інституту Микола Якович Хорошманенко добився в Раді Міністрів необхідного фінансування.
Почала складатися проєктна документація. Було вирішено поновити тільки центральну частину будівлі та аудиторії. А найбільш пошкоджені східне та північне крила корпусу вирішили зруйнувати до фундаменту і побудувати заново. Закипіла робота: розбиралися стіни, розчищався будівельний майданчик.
Професор Сергій Євгенович Стебельський в статті інститутської багатотиражки «Відмінник навчання» «Історія будівництва морфологічного корпусу ДМІ» так писав про ці дні:
«Невдовзі біля стін корпусу були встановлені баштові крани, на будівельний майданчик підвозилися цегла, залізобетонні конструкції. Робота кипіла і вдень, і вночі, до будівельних робіт були залучені сотні студентів, співробітників і викладачів, широко використовувалася шефська допомога різних організацій міста».
Ось як «Відмінник навчання» на своїх сторінках висвітлював один із епізодів з хроніки тих днів:
«Січень, 1960 рік. На інститутській комсомольській конференції було прийняте рішення взяти участь у відбудові корпусу. І ось в один із днів на будівництво прийшли студенти 4 курсу лікувального факультету. Шматки мерзлої землі під дужим натиском молодих рук розліталися з-під лопат і ломів. Обличчя від невеличкого морозу і роботи розчервонілися.
- Для чого нам відбудовувати? Адже ми не будемо тут навчатися! – долинув з однієї групи жіночій голос.
- Так діти наші будуть навчатися тут, - відповідає хтось.
- А давайте скоріше будувати і випускний вечір проведемо в новому корпусі, - втрутився третій голос.
Розмову підхопили інші і понеслося по рядах обговорення. Лопати з новою силою вгризалися мерзлу землю, глибина траншеї все зростала і зростала. В той час як одні копали траншеї, другі звільняли площу від різного брухту. Роботи хватало всім. Добре працювали студенти 13-го, 24-го десятків. Відбудова морфологічного корпусу – справа кожного студента».
Багато енергії в завершальний, найвідповідальніший та важкий період будівництва корпусу, поклала новий ректор інституту професор І. І. Крижанівська.
Щоденно вона контролювала всі роботи, виступала на «планерках», домовлялася про необхідну допомогу на найбільших заводах міста. Ось вже виросли стіни корпусу, розпочалися монтажні роботи в інтер’єрі. Відновлювалися сходові прогони, кахельна підлога та панелі, монтувалися опалення, водогін, каналізація. У віконних прорізах з’явилися рами, штукатурилися стіни та стеля. Розпочався монтаж амфітеатру та парт в першій та другій аудиторіях. У кінці грудня 1964 року роботи в основному були завершені, і розпочалося заселення кафедр до нових приміщень.
Урочисте відкриття морфологічного корпусу пройшло 6 квітня 1965 року. Цього ж дня у першій аудиторії відбулося засідання вченої ради інституту.
У період 80-х років територія студентського містечка, де розташований морфологічний корпус, набула вигляду історико-меморіального комплексу.
До входу в морфологічний корпус веде алея видатних вчених-клініцистів і представників теоретичного та практичного напрямків в медицині. Історія її створення розпочалася у 1982 році, коли на ознаменування 150-річчя від дня народження Сергія Петровича Боткіна біля морфологічного корпусу було споруджено бронзовий пам’ятник науковцю. Погруддя вченого було створено заслуженими скульпторами УРСР К. І. Чеканьовим, В. І. Щедровою та архітектором В. С. Положієм.
Ідея алеї була запропонована професором І. І. Крижанівською.
У 1987 році за ініціативи і під керівництвом ректора Л. Н. Новицької-Усенко проєкт був реалізований. Серед блакитних ялин історико-меморіального комплексу академії створена алея видатних вчених – 10 скульптурних погрудь. У 2018 році алея була реконструйована – всі погруддя замінені на мармурові.
Активну участь в реалізації проєкту взяли доцент кафедри загальної хірургії В. О. Фомін, студентський будзагін «ДМІ-60» на чолі з В. Козачком та В. Васильченком. Виготовлення погрудь проводилося на Дніпровському машинобудівному заводі (директор Л. М. Стромцов).
На вході до морфологічного корпусу – мармурова стела «Присяга лікаря», яка встановлена в 1976 році до 60-ї річниці від дня заснування Дніпропетровського медичного інституту. На стелі викарбувані слова: «Я урочисто клянусь: всі знання і сили присвятити охороні і поліпшенню здоров’я людини, попередженню і лікуванню захворювань, бути завжди готовим надати медичну допомогу, постійно удосконалювати свої медичні знання і лікарську майстерність, берегти і розвивати шляхетні традиції вітчизняної медицини, завжди пам’ятати про відповідальність перед народом та державою».
У 1986 році у вестибюлі першого поверху морфокорпусу на честь 70-річчя інституту розгорнуті сторінки мармурової Книги Слави, до якої навічно занесені імена всіх співробітників академії – учасників Другої світової війни 1941-1945 років.
Перед входом до музею історії розташована діорама «Бережіть мир», яка була відкрита 25 жовтня 1973 року. Вона створена співробітниками кафедри нормальної анатомії професорами С. Є. Стебельським, В. Д. Маковецьким, доцентом В. Д. Мацепоном й асистентом В. Є. Кураєвим до 30-річчя звільнення Дніпропетровська від німецької окупації.
Таким чином, морфологічний корпус є не тільки потужною навчальною та науковою базою, але і місцем, де зберігається історія нашого навчального закладу. Сама будівля є свідком і знаковою частиною історії університету. І ця історія продовжується. Хай вона буде щасливою, а наш улюблений корпус служить довгі роки благородній справі виховання справжніх лікарів – компетентних, затребуваних та гуманних.
На сьогодні, у 20-ті роки третього тисячоліття, морфологічний корпус Дніпровського державного медичного університету переживає свою другу молодість. Суттєво оновлена його будівля. За час керівництва університетом ректора, члена-кореспондента НАМН України професора Тетяни Олексіївни Перцевої корпус красується новою покрівлею, сучасними вікнами, місцями загального користування, поступово проводиться ремонт кафедральних приміщень, новенькою плиткою викладені асфальтові доріжки, що ведуть до храму медицини – морфологічного корпусу.
