19 листопада 2024 року – 1000 днів з початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. В цей день ми вшановуємо стійкість та мужність українського народу, який продовжує боротися за свободу, незалежність та мир.
За ці 1000 днів українці стали символом єдності та незламності для всього світу. За цей час ми зазнали багато болю, втрат, однак разом із тим – відчули в собі неймовірну силу та віру в майбутнє. Ця дата нагадує світу про силу нашої нації.
У ДДМУ відзначили цей день заходом, на початку якого студенти й викладачі хвилиною мовчання вшанували пам’ять всіх загиблих. Потім подивилися документальний фільм режисера Алана Бадоєва «Довга доба», що став лауреатом фестивалю документальних фільмів Cinema for Victory 2024. Цей фільм - жива історія різних людей та цілих родин. Режисер зібрав відео з телефонів українців з різних куточків України, що знімали свої життя до повномасштабного вторгнення та одразу після нього. А потім був змонтований фільм про До та Після. Після вторгнення. Саме тоді наше життя змінилося назавжди, і вже 1000 днів триває ця нескінченно довга доба…
Під час перегляду фільму в авдиторії стало дуже тихо. Всі присутні були зворушені, дивлячись на те, як пересічні українці – дорослі й діти, в один день стали старшими не на одну добу, а на ціле життя. Як переживали це жахіття зовсім різні люди. А ще кожен згадав свою – ту саму, першу добу війни. І знов відчув свій біль, страх, переживання за близьких – весь спектр емоцій, у які поринули мільйони українців у той страшний день, 24 лютого 2022 року. У багатьох на очах бриніли сльози.
Першокурсниці Анна Станенко, Єлизавета Сумська, Альбіна Кірієнко, Дарина Задорожня, Яна Глевенко, Єлизавета Полтавець та Єлизавета Гринь читали вірші про незламність і віру в перемогу – в те, що ця війна нарешті закінчиться.
На жаль, захід перервала повітряна тривога. Тож обговорювали «Довгу добу» та власне ставлення до 1000 днів незламності, протягом яких Україна чинить опір агресору, вже в укритті. З надією на те, що як передбачила у своїй геніальній поезії Ліна Костенко:
«І буде мир… І вишні зацвітуть у рідному моєму краї.
Лелеки добру звістку принесуть: “Кінець війні, ми ворога здолали!”
І на світанку вмиється Земля ранковою холодною росою.
І буде чути пісню солов’я, а не ревіння літаків над головою».
