Синдром фантомної сирени справді існує, і він лікується.

Людина, яка переживає стрес, спричинений загрозою життю, може переживати ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). Саме війна є потужною травмою як для військовослужбовців, так і для цивільного населення. Серед причин: невизначеність майбутнього та відсутність контролю над ситуацією. Й у таких умовах дехто починає чути фантомні сирени.

Один із симптомів ПТСР — перепроживання. Це коли людина знову проживає певний стан під дією тригера. Щоразу, коли людина чує сирену, виникає стрес, що призводить до ПТСР. У мозку зв’язок автоматична: сирена — це стрес. Згодом кожен раз, коли людина переживатиме стрес через будь-які інші фактори, вона автоматично може чути сирену. Також будь-який інший звук перетворюється на тригер. Цей тригер викликає тривогу та страх, що зараз впаде ракета. А це що? Це сирена. Таким чином, вона починає звучати у вашій голові. У новому житті й нових домівках нас переслідують дивні звуки, які ми намагаємося ідентифікувати й через стресовий досвід робимо це не завжди правильно. Побутову техніку ми підозрюємо в усіх злочинах: бойлер, що неочікувано починає працювати, або пральна машина на стадії віджимання нагадують нам звуки сирени, грюкання посудом асоціюється з небезпекою життю, а рвучкий вітер, що дмухає в скло, схожий на наближення чогось страшного, від чого краще падати на підлогу.

Все більше українців стикаються з незвичним для них станом: навіть з відсутності повітряної тривоги вони чують її звук

Симптом фантомної сирени — це стан, коли у повній тиші ви чуєте сирени, яких насправді нема. Перевіряєте повідомлення, вікно. Здалося. Це сирени вашої тривоги.

Поки стрес залишається хронічним, ми всі у пастці дереалізації. З цим наша психіка впорається, якщо хоч трохи закривати базові потреби. Варто мінімізувати симптоми, щоб лишатись у тонусі та реагувати по ситуації.

Пропонуємо дієві поради, як діяти, якщо ви чуєте фантомні сирени:

Порада №1 - перевірте реальність і «заземліться». Вам потрібно поговорити про стрес з близькими. Вимити обличчя або руки холодною водою. Сісти та перелічити предмети, які бачите у кімнаті. Також варто доторкнутися до тіла — важливо повернути себе через тіло до реальності.

Порада №2 - закрийте базові потреби. Поїжте тепле й зробіть гарячий чай, пийте воду. За можливості спробуйте нормально поспати. Обійміть того, хто поруч з вами. Також психологи рекомендують, залишити собі в день час без новин і телефону, заздалегідь попросивши близьких зателефонувати у випадку тривоги.

Порада №3 - уповільніть рухи, реакцію, розмови, коли нема реальної загрози.

Порада №4 - візьміть контроль над ситуацією. Найперше домовитися зі сусідами та друзями, як діяти під час екстерної ситуації, та організуйте чергування. Напишіть покроковий план дій, якщо тривога є справжньою. Зокрема, поділити обов’язки з близькими, щоб всі чітко знали, хто вимикає газ, а хто бере речі. Розкладіть необхідні речі на місця, щоб їх легко було знайти. Окремо підготуйте одяг, який треба одягти на себе під час евакуації до укриття.

Порада №5 - вимовте вголос, що чуєте сирену. Скажіть про це родичам, друзям, будь-кому, хто поруч. Поділіться своїм переживанням.

Порада №6 - вимовляйте свої емоції. «Мені страшно», «Я злюсь», — не бійтеся зізнатися. Намагайтеся відчути в організмі цей стан. Відчути, де в тілі стиснулося чи захворіло на той момент.

Порада №7 - ведіть щоденник. Коли емоції накопичуються, виникає велика ймовірність стресу, а, відповідно, і сирен у вашій голові. Викладання своїх думок та переживань на папір допоможе "заземлитися". Вивільнити емоції з організму означає стабілізувати свій загальний стан.

Порада №8 - не ізолюйтеся. Дуже важливо бути з людьми, спілкуватися, обмінюватись переживаннями, ділитися інформацією. Коли залишаєтеся наодинці, є велика можливість накопичити ці стресові емоції.

Порада №10 - це нормально! Зрозумійте, що ви такий не один, що ви не збожеволіли. Це точно не назавжди! Зверніться за допомогою до психолога, не соромтеся. Це не щось дивне, а просто захисна реакція організму.

А. Є. Ніколенко, кандидат медичних наук,
доцент кафедри психіатрії, наркології і медичної психології ДДМУ