Станом на 18 березня у Дніпрі перебуває понад 60 тисяч вимушених переселенців. Це, зокрема, люди з Харківщини, з Краматорська, з Маріуполя, Лисичанська, Сєверодонецька, Волновахи, Харкова, Ізюма, Гуляй-Поля, Золотого та інших «гарячих точок» України. Понад 700 з них знайшли тимчасовий притулок у гуртожитках нашого університету. Ми поспілкувалися тими, хто втратив домівку та кого війна зробила біженцями.
Олена з чоловіком та донечкою приїхали з Гуляйполя. Із самого початку жорстоких обстрілів міста родина переховувалася у підвалі. Донечка Олени страждає на цукровий діабет і потребує спеціальних ліків та пластин. Коли вони закінчились, а в батьківській хаті злетів дах, великою родиною було прийнято рішення евакуюватися. Олена жалкує про те, що колись мріяла переїхати до великого міста, де нібито більше можливостей та перспектив. Сьогодні всі її думки лише про повернення додому. «Нехай навіть будинку не залишилось, аби клаптик рідної землі, щоб було, куди повернутися. Це ж наша земля, немає нічого ріднішого…» – зітхає жінка, і в очах її бринять сльози.
Маленька Єва приїхала до Дніпра з Волновахи. Дівчинка разом із мамою, тіткою та її дітьми встигли виїхати з міста ще 26 лютого. Їй не довелося побачити жахіть зруйнованого та спаленого міста, і наразі вона у безпеці. Однак у Волновасі залишаються бабуся та дідусь, які відмовилися виїжджати. Декілька тижнів з ними взагалі не було зв’язку, нарешті рідні отримали першу звістку. Старенькі виживають у вкрай важких умовах у відрізаному з усіх боків місті, без тепла та світла, ледь тримаються на малих запасах їжі та води, а евакуація наразі неможлива. Однак їхні діти та онуки вірять у нашу перемогу і в те, що родина возз’єднається, а Єва зможе обійняти своїх бабусю та дідуся.
В холі одного з гуртожитків ДДМУ ми побачили багато дітей. Всі вони приїхали з різних куточків України, вже встигли познайомитися і затоваришувати. Вони тримаються поруч із дітлахами свого віку, гуртуються за інтересами. В ігровій кімнаті бавиться малеча, у холі грають у настільні та електронні ігри підлітки. Волонтери залучають діток до участі у цікавих заходах – різноманітних екскурсіях, майстер-класах, концертах тощо.
І наостанок ми поспілкувалися з Андрієм з Ізюма. Його рідне місто нині перебуває під російською окупацією. Чоловік оселився у Дніпрі разом із дружиною та маленькою донечкою, ділиться: «Ми пережили багато горя. Будинку в нас немає, речі тільки ті, що встигли в руки вхопити й те, що на нас було, – все інше згоріло. Тільки опіка небайдужих людей допомагає нам сьогодні стійко долати труднощі. Дякуємо дніпрянам за надане тимчасове житло. Тут, у гуртожитку університету, ми почуваємося в безпеці й маємо всі необхідні умови. Чисті житлові та зручні побутові кімнати, місця для відпочинку. Прості люди приносять речі, допомагають коштами, волонтери кожного дня годують смачним обідом. Ми дуже вдячні за те, що завжди поруч лікарі, які надають необхідні консультації та першочергову медичну та психологічну допомогу всім, хто їх потребує».
